Його називали найбільш тиражним українським письменником і творцем нового жанру – «усмішок». Його по-справжньому любили і читали – і в місті, і в селі. Були навіть випадки, коли селяни ліквідували свою неписемність, щоб самим читати його твори. Він отримував щодня десятки листів з подяками, проханнями до розібратися (і голова ВУЦВК Петровський напівжартома питав: хто, власне, насправді є всеукраїнським старостою?). Він жартував, висміював, іронізував, незважаючи на трагізм цього самого життя, а незадовго до смерті записав у щоденнику: «Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!»
20 років був Павлом Губенком
У біографічних статтях фраза: герой народився такого-то числа такого-то місяця і такого-то року – неминуча. У випадку з Остапом Вишнею все інакше: у нього не одне, а цілих два дні народження. Як Павло Губенко, син селянина з села Груні, що на Полтавщині, він народився 13 листопада 1889 року і наступні 20 років жив з цим ім’ям. У 10 років залишився сиротою, проте закінчив початкову школу і фельдшерсько-військове училище в Києві, де навчався безкоштовно, як син колишнього унтер-офіцера. Тяга до освіти була такою сильною, що в неспокійному 1917 році фельдшер Губенко екстерном склав весь гімназійний курс і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. А далі – закружляли його революційні події: побував в есерах, із захопленням прийняв Центральну раду, а взагалі стояв горою за неньку-Україну, де тільки міг. В автобіографії згодом писав: «Як ударила революція – закрутився. Будував Україну. Бігав з Центральної Ради до університету, а з університету – до Центральної Ради. Тоді до св. Софії, зі св. Софії – до «Просвіти», з «Просвіти» – на мітинг, з мітингу – на збори, зі зборів – до Центральної Ради, з Центральної ради – на з’їзд, зі з’їзду – на конференцію, з конференції – до Центральної Ради. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і у війську бути, і в парламенті бути, і в університеті бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають – там і я! Де говорять – там і я! Де засідають – там і я. Державний муж, одне слово». Якщо ж оперувати фактами, то наприкінці 1917 року Павло Губенко перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів УНР, у складі цього міністерства евакуювався до Кам’янця-Подільського, де і були опубліковані його перші літературні праці – фейлетони і памфлети. Про початок літературної біографії, будучи вже Остапом Вишнею, згадував так: «Перебуваючи в Кам’янці на Поділлі, написав фейлетон про Денікіна й поніс у «Робітничу газету». Секретарював там Хомик (молодший). Прочитав, сказав: «Добре». І не надрукував. Потім я поніс свій фейлетон до «Народної волі». Редактор (небіжчик Часник) узяв, прочитав, сказав: «Добре». І надрукував». За підрахунками дослідників, за період з листопада 1919 до лютого 1920 року гуморист-початківець опублікував 37 творів – в основному під псевдонімом Павло Грунський.
Народження Вишні
Навесні 1920 року Павло Губенко повертається до Києва, але його відразу ж заарештовує НК: «Під’їхала платформа, мене й посадили. Потім випустили, але я вже з «платформи» не злазив. Нема дурних». Платформа була, звичайно ж, радянською, але вона не заважала тоді любити Україну. Проте, Павло Губенко провів півроку в підвалах НК, звідки йому допоміг вибратися Василь Блакитний. З його легкої руки Павло з’явився в столиці – Харкові, де з квітня 1921 працював у республіканській газеті «Вести ВУЦИК». А 22 липня 1921 року народився на світ гуморист Остап Вишня – в «Селянській правді» було опубліковано фейлетон «Дивак, їй-богу!» з таким підписом.
Псевдонім швидко став настільки відомим, що справжнє ім’я письменника згадували вкрай рідко – тільки в офіційних паперах. Вишні дали кімнату в комунальній квартирі, а згодом він переїхав у будинок «Слово», побудований спеціально для письменників. До цього часу він уже одружився вдруге – на талановитої актрисі театру Варварі Маслюченко. Вперше він побачив її на виставі «Жанна д’Арк» і потім не пропускав жодної вистави за її участі, приносячи – часто на останні гроші – букетик фіалок. У Варвари була донька, і Вишня, одружившись, виховував її як свою. Жили вони в другому під’їзді письменницького будинку, на третьому поверсі, в квартирі № 22.
Його називали найбільш тиражним українським письменником і творцем нового жанру – «усмішок». Його по-справжньому любили і читали – і в місті, і в селі. Були навіть випадки, коли селяни ліквідували свою неписемність, щоб самим читати його твори. Він отримував щодня десятки листів з подяками, проханнями до розібратися (і голова ВУЦВК Петровський напівжартома питав: хто, власне, насправді є всеукраїнським старостою?). Він жартував, висміював, іронізував, незважаючи на трагізм цього самого життя, а незадовго до смерті записав у щоденнику: «Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!»
20 років був Павлом Губенком
У біографічних статтях фраза: герой народився такого-то числа такого-то місяця і такого-то року – неминуча. У випадку з Остапом Вишнею все інакше: у нього не одне, а цілих два дні народження. Як Павло Губенко, син селянина з села Груні, що на Полтавщині, він народився 13 листопада 1889 року і наступні 20 років жив з цим ім’ям. У 10 років залишився сиротою, проте закінчив початкову школу і фельдшерсько-військове училище в Києві, де навчався безкоштовно, як син колишнього унтер-офіцера. Тяга до освіти була такою сильною, що в неспокійному 1917 році фельдшер Губенко екстерном склав весь гімназійний курс і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. А далі – закружляли його революційні події: побував в есерах, із захопленням прийняв Центральну раду, а взагалі стояв горою за неньку-Україну, де тільки міг. В автобіографії згодом писав: «Як ударила революція – закрутився. Будував Україну. Бігав з Центральної Ради до університету, а з університету – до Центральної Ради. Тоді до св. Софії, зі св. Софії – до «Просвіти», з «Просвіти» – на мітинг, з мітингу – на збори, зі зборів – до Центральної Ради, з Центральної ради – на з’їзд, зі з’їзду – на конференцію, з конференції – до Центральної Ради. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і у війську бути, і в парламенті бути, і в університеті бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають – там і я! Де говорять – там і я! Де засідають – там і я. Державний муж, одне слово». Якщо ж оперувати фактами, то наприкінці 1917 року Павло Губенко перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів УНР, у складі цього міністерства евакуювався до Кам’янця-Подільського, де і були опубліковані його перші літературні праці – фейлетони і памфлети. Про початок літературної біографії, будучи вже Остапом Вишнею, згадував так: «Перебуваючи в Кам’янці на Поділлі, написав фейлетон про Денікіна й поніс у «Робітничу газету». Секретарював там Хомик (молодший). Прочитав, сказав: «Добре». І не надрукував. Потім я поніс свій фейлетон до «Народної волі». Редактор (небіжчик Часник) узяв, прочитав, сказав: «Добре». І надрукував». За підрахунками дослідників, за період з листопада 1919 до лютого 1920 року гуморист-початківець опублікував 37 творів – в основному під псевдонімом Павло Грунський.
Народження Вишні
Навесні 1920 року Павло Губенко повертається до Києва, але його відразу ж заарештовує НК: «Під’їхала платформа, мене й посадили. Потім випустили, але я вже з «платформи» не злазив. Нема дурних». Платформа була, звичайно ж, радянською, але вона не заважала тоді любити Україну. Проте, Павло Губенко провів півроку в підвалах НК, звідки йому допоміг вибратися Василь Блакитний. З його легкої руки Павло з’явився в столиці – Харкові, де з квітня 1921 працював у республіканській газеті «Вести ВУЦИК». А 22 липня 1921 року народився на світ гуморист Остап Вишня – в «Селянській правді» було опубліковано фейлетон «Дивак, їй-богу!» з таким підписом.
Псевдонім швидко став настільки відомим, що справжнє ім’я письменника згадували вкрай рідко – тільки в офіційних паперах. Вишні дали кімнату в комунальній квартирі, а згодом він переїхав у будинок «Слово», побудований спеціально для письменників. До цього часу він уже одружився вдруге – на талановитої актрисі театру Варварі Маслюченко. Вперше він побачив її на виставі «Жанна д’Арк» і потім не пропускав жодної вистави за її участі, приносячи – часто на останні гроші – букетик фіалок. У Варвари була донька, і Вишня, одружившись, виховував її як свою. Жили вони в другому під’їзді письменницького будинку, на третьому поверсі, в квартирі № 22.