Якою повинна бути сучасна дівчина? Привабливою, працьовитою, вихованою, розумною, щирою душею — ідеальною. Героїня твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» є уособленням найкращих рис дівчат, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ. Перед нами — проста українська дівчина — трудівниця, яка жила на початку ХІХ ст. Наталка — добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото — не дівка! — кажуть про неї.— Окрім того що красива, розсудлива, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою… яка трудяща, себе і матір на світі держить». Чим це не ідеал для сучасної дівчини? Для неї, як для справжньої дівчини-українки, найбільше багатство — чесне ім’я. Коли Тетерваковський залицявся до неї, вона з гідністю відповідала: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Хоч возний і пан, але вона не хоче мати багатства без любові, для неї щастя — життя з коханим. «Бідність і багатство — єсть то Божа воля, з милим їх ділити — єсть щаслива доля»,— висловлюється героїня. Ніжна і щиро сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті. Я захоплююсь незвичайною рішучістю і стійкістю героїні в боротьбі за своє щастя, коли доля зводить її з коханим Петром. Наталку не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе. Героїня ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непорушної відданості найвищим почуттям. Вона являє собою впевнення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони — загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: порядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні І. Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки — ще однією характеристикою народного ідеалу для сучасних українських дівчат.
Когда мы вспоминаем о -японской войне 1904-1905 годов, какие у нас возникают первые ассоциации в памяти? "на сопках маньчжурии", осада порт-артура, "врагу не сдаётся наш гордый "варяг" (в бухте чемульпо) … стоп! а где находятся эти самые сопки маньчжурии, порт-артур и бухта чемульпо? маньчжурия - это северный китай, порт-артур - город на ляодунском полуострове, в том же самом северном китае, бухта чемульпо - это в южной корее. так что же там делали и японцы, почему война "-японская", а все основные события происходят не в россии и не в японии, а в китае и в корее? вот об этом мы сейчас и расскажем. в наше время китай - это вторая по мощи и третья по военной силе держава в мире, южная корея - развитое государство, стремительно догоняющее страны "большой восьмёрки", северная корея угрожает америке своим ядерным оружием и межконтинентальными ракетами. однако в конце xix века всё было по-другому. в то время корея, хотя и являлась единым государством, но была настолько слаба и в , и военном плане, что иностранные державы творили там всё, что хотели. то же самое можно сказать и о китае того времени - несмотря на громадное население, страна была поразительно слаба, и полностью зависела от воли других государств. начиная с 1895 года, россия и япония начали одновременно прибирать к рукам территории и природные богатства кореи и северного китая. в апреле 1895 года китай, по симоносекскому договору, завершившему японо-китайскую войну, передаёт японии ляодунский полуостров, однако россия, вместе с союзными ей францией и германией, заставляет японию отказаться от ляодунского полуострова, угрожая "тройственной интервенцией". япония против трёх великих держав бороться не в состоянии, поэтому войска оттуда выводит. было бы крайне наивно предполагать, что россия, германия и франция, отбирая у японии результаты её победы, заботились о бедных китайцах. у этих государств имелись свои собственные планы по разделу китайских прибрежных территорий. так, например, уже в декабре 1897 года военные корабли захватывают незамерзающий порт на юге ляодунского полуострова - порт-артур, а затем и весь этот полуостров захватывается войсками! в марте 1898 года китаю приходится признать "статус-кво", и он "уступает" эту территорию россии по договору аренды сроком на 99 лет. выглядит эта ситуация практически по известной поговорке "вор у вора дубинку украл" - сначала япония отобрала ляодунский полуостров у китая, а затем россия отобрала его у японии. однако территориальные приобретения россии в северном китае вовсе не ограничивались порт-артуром. ещё в 1895 году, когда россия выгнала японцев с ляодунского полуострова, одновременно она выдала китаю заём на уплату контрибуции японии, обусловив предоставление займа разрешением на прокладку квжд - китайско-восточной железной дороги, идущей из сибири через маньчжурию (северный китай) во владивосток.
