у меня кР«Муха й Бджола» 1. Як Л. Глібов називає Муху? а) Дармоїдкою; б) ледащицею; в) легковажною. 2. Для чого Муха «майнула у садок»? Щоб: а) сховатися від пекучого сонця та перепочити в холодочку; б) зібрати мед з духмяних квітів; в) подивитися на квіти та почути голосок зозулі. 3. Про що думала Муха, примостившись на красолі? а) Про гарне життя на волі; б) про красу і чарівність літнього саду; в) про власну мудрість і працьовитість. 4. Який художній засіб використав Л. Глібов у рядку: «Вітерець тихесенько гойдає»? а) Епітет; б) порівняння; в) метафору. 5. Як Муха назвала Бджолу у своєму зверненні до неї? а) Ненею; б) душенькою; в) трудягою. 6. Що запропонувала Муха Бджолі, зустрівшись із нею? а) Перепочити; б) свою до ; в) послухати пташок. 7. Яка, за словами Мухи, доленька у Бджоли? а) Нещасна; б) щаслива; в) погана. 8. Що було для Мухи складним? а) З ранку до вечора працювати; б) доглядати власних немовлят; в) шукати їжу для себе. 9. Бджола образила Муху, сказавши їй, що вона: а) ледача і безтурботна; б) сідає на страви, через що її ганяють; в) не має привабливого вигляду. 10. З ким порівнюється Муха? а) З королівною; б) з господинею; в) з панночкою. 11. В яких заходах Муха «не брала участі»? а) У хрестинах; б) у весіллі; в) у бенкеті. 12. Події твору «Муха і Бджола» відбуваються: а) улітку; б) навесні; в) восени.
Відповідь:
про те, що б лось ожив
дядько не сумнівався, що діти розкажуть охороні про лося, тому навіть не мріяв, про таке. Тепер він мріяв, щоб лось ожив, тому що заховати сліди свого злочину самотужки він не міг.
Пояснення:
Тепер треба думати про те, щоб якось його заховати, замівши сліди, бо діти таки подалися в заповідник, щоб заявити охороні,— в цьому не сумнівався. Але куди ти його подінеш? Не затягнеш назад до річки й не втопиш знову в ополонці — далеко, не зрушиш. Але якби міг затягти й утопити — ні хвилі не вагався б. Тепер дивився на звіра й хотів вірити, що лось оживе.
Відповідь:
“Неймовірні пригоди Івана Сили” – казка про життя реальної людини. А сам О. Гаврош наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. Але, як на мене, розповідь про Івана Силу – це пригодницька повість про видатну людину. Прототипом образу Івана Сили стала реальна і людина – Іван Фірцак (сценічне ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах. На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він нашу країну у світі. “Неймовірні пригоди Івана Сили”, попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гаврош відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
Пояснення: