У наведеному фрагменті повісті «Тіні забутих предків» знайдіть і виділіть художні засоби виразності (звукові засоби, лексичні засоби, тропи, синтаксичні засоби).

Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ. Вже синіми хмарами підпирали край-небо буковинські верхи, оповились блакиттю близькі Синиці, Дземброня і Біла Кобила, курився Ігрець, колола небо гострим шпилем Говерля, і Чорногора важким своїм тілом давила землю.

Полонина! Він вже стояв на ній, на сій високій луці, вкритій густою травою. Блакитне море збурених гір обляло Івана широким колом, і здавалось, що ті безконечні сині вали таки ідуть на нього, готові впасти до ніг.

Вітер, гострий, як наточена бартка, бив йому в груди, його дихання в одно зливалось із диханням гір, і гордість обняла Іванову душу. Він хотів крикнуть на всі легені, щоб луна покотилась з гори на гору, аж до крайнеба…

Зсамого дитинства леся виявляла наполегливість і мужність. вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. їй забажалося проникнути в таємниці луцького замку, тому почала збирати перекази про нього. леся була дуже терплячою. ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші "як дитиною, ". вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче. власний біль леся вміла тамувати. зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних " а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися. одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію "мрії". ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: "ти мене убити можеш, але жити не примусиш". бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає: хто живий у сьому замку? хто тут має серце в грудях? другом будь, зійди на вежу, подивись на бойовисько. подивись на бойовисько, хто кого перемагає? ці мрії оживають і в уяві лесі. і їй вже здається, що це вона сама знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. але ж у неї в руках ще є зброя, вона може воювати. лише поворушити рукою не кайдани. лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її дитячих мрій: хто живий? зійди на вежу, подивися вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів леся українка. з самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — лесею. повне її ім'я лариса петрівна косач. мовознавці стверджують, що ім'я лариса походить з давньогрецької мови. одні вважають його походження від слова, що означає "приємна", інші — від слова "чайка". у житті леся українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до людей. але в поезіях відкривалася інша леся — смілива і відважна, як чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.

корифей українського театру іван карпенко-карий (справжнє прізвище — тобілевич) був людиною всебічно обдарованою. його два брати і сестра стали відомими акторами, діячами української культури. успіх п'єс івана карпенка-карого пояснюється тим, що сам драматург починав з акторської діяльності. спочатку він був актором трупи свого брата миколи садовського, а 1890 року створив разом із саксаганським "товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом п. саксаганського", яке стало кращим театральним колективом кінця xix — початку xx століття. п'єси і. карпенка-карого "наймичка", "мартин боруля", "сто тисяч", "хазяїн", "суєта" збирали тисячі шанувальників театру. до кінця днів своїх (помер видатний актор і драматург у своєму маєтку "затишок" на харківщині) брав участь у гастрольних поїздках з театральною трупою.

і. карпенко-карий був одним із основоположників нової української драматургії. у своїх драмах і комедіях він зображував життя і побут народу, загострював соціальні проблеми своєї доби, драматично або з гумором висвітлював взаємовідносини у тогочасному суспільстві. його образи були часом кумедні, часом трагічні, але завжди правдиві і незабутні. ось заможний селянин терентій пузир — головний герой п'єси "хазяїн". це досить обмежена і недалекоглядна людина. головне в його житті — гроші. хоча, на мою думку, це немаловажна річ, та суть у тому, як ти їх заробляєш і як ти їх витрачаєш. якщо гроші затьмарюють моральні цінності і навіть родинні стосунки, то щастя вони не принесуть. терентій пузир готовий видати свою доньку за сільського багатія василя чобота, аби тільки примножити свої статки. у цій ситуації почуття доньки мало цікавлять батька. і вже зовсім байдуже йому до того, як живуть і харчуються його робітники.