У наведеному фрагменті повісті «Тіні забутих предків» знайдіть і виділіть художні засоби виразності (звукові засоби, лексичні засоби, тропи, синтаксичні засоби). Тим часом ватра розгоралась на полонині. Повним поваги рухом, як давній жрець, підкидав ватаг до неї сухі смереки та свіжу хвою, і синій дим легко здіймався над нею, а далі, кинутий вітром, зачеплявся за гори, перетинав чорну смугу лісів та стелився по далеких блакитних верхах.
Полонина починала своє життя живим невгасимим вогнем, що мав її боронити од всього лихого. І, наче знаючи се, вогонь вивсь гордо своїм гадючим тілом та дихав усе новими клубами диму.
Чотири сильних вівчарки, поклавши в траву свої кожухи, дивились задумливо в гори, готові в одну хвилину скочить на ноги, показать зуби та наїжити шерсть.
День уже гас. Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві з золотом ризи. Микола кликав вечерять. Тоді зійшлись до стаї всі вівчарі і сіли біля живого вогню, щоб в мирності з'їсти свою першу полонинську кулешу…

ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ АХІЛЛА «Тут, одрікаючи, каже йому Ахілл богорівний: Сміливий будь! І як знаєш божественну волю, скажи нам, Я ж побожусь Аполлоном... Поки живий я й дивлюсь на цю землю, ніхто не посміє Тут, біля наших човнів, і рукою торкнутись до тебе Із ахеїв усіх, хоча б ти назвав і Атріда... (Пісня 1) «Я не заради троян войовничих прийшов у цю землю Битися з ними. Троянці ні в чім перед мною не винні:... Ні... Задля тебе, стидкий, прийшли ми слідом за тобою. З тим, щоб, побивши троян, з Менелая ізняти наругу, З тебе також, собача подобо... «...Я ж ніколи не маю такої, як ти, нагороди, Як ахеї беруть яке часом місто троянське, Хоч і завжди на війні щонайважчу і гіршую працю Руки мої відбувають.» (Там же) «Справді, богине! Треба послухатись божого слова,— Так воно краще, хоч дуже обуренням я розпалився: Хто поважає богів, того і вони поважають». (Там же) «Слуги пішли проти волі берегом буйного моря І підійшли до наметів й легких кораблів мірмідонських. Там і Ахілл побачили, перед наметом сидів він. І їх уздрівши, не дуже зрадів той Пелід богорівний. З острахом перед царем, ні сказати не сміючи діла, Ні запитати його, вони мовчки обидва спинились; Він же те зараз почув своїм серцем і так їм промовив: Будьте здорові, посланці, вісники бога і смертних, Ближче сюди підступіть. Не ви, а Атрід тому винен. Знаю, за чим він прислав вас — вподобану дівчину взяти.» (Там же) «Син же Пелея, швидкий на бігу Ахіллес, залишився Край тих човнів мірмідонських, держачи зло на ахеїв. В раду, що людям приносить шанобу, уже він не входив, Та й у війну не втручався, хоча його щиреє серце Дуже журилось і прагнуло дуже кривавої праці» «Ахілл  - він багато сильніший. він до доброго завжди прихильний». (Пісня 11)«Гектор, ждучи, міркував, Ахіллес уже був недалеко, Мов Еніалій-боєць, скаженілий в шоломі гривастім... Ще й понад правим плечем він списом потрясав пелеанським, Дуже страшним, і блищала навкруг його мідь, ніби сяйво, Полум'ям ніби вогню, ніби сонця на сході проміння.»  (Пісня 22)«Гекторе, ворог навіки, мені й не кажи про умови! Як ото поміж левів і людей договорів немає, Вівці з вовками до щирої згоди ніколи не дійдуть — Лихо вони замишляють одно проти одного завжди,— Так поміж нами приязні — тобою і мною — немає, Жодних не буде й умов, аж поки між нами хто-небудь Крові не вточить Арею, бійцеві, що страху не знає.»  (Там же) Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом Тяжко журився,— і стогін їх сумно лунав по покоях. А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий, З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання, З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, Сиве чоло вши й на бороду зглянувшись сиву, І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим: «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!..  Та заспокойся і в крісло сідай! Хоч як боляче нам, Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу. Не до нічого найревніші сльози й ридання. Долю таку вже богове нам, смертним, напряли нещасним — Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.»    «Довго Пріам Дарданід тоді дивувався з Ахілла, Зросту його і краси, до богів бо усім був подібний.» (Пісня 24) ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ ГЕКТОРА «...Але мені соромно дуже  Перед троянцями й перед троянками в пишних убраннях, Те, що я тут боягузом вхилятися буду від січі. Та не велить мені й серце, бо звик вже я бути хоробрим, В перших рядах між троянськими лавами з ворогом битись, Батькові славу велику й собі здобувавши незмінно». (Пісня 6)  «Ти тепер, Ректоре, й батько у мене і мати шановна, Ти мені рідний мій брат і подружжя моє пожадане; Ну й же мене і тепер залишайся на башті, Та не зроби сиротою ти сина й жону удовою». (Там же) «Зевсе і інші безсмертні! Молю, щоби син мій цей вийшов Задля троянців таким, як і я — знаменито величним Та кріпкодушним, щоб вмів вол одарити він в Іліоні, Всі щоб про нього казали, узрівши, як іде він з битви: «Цей куди кращий від батька!» Щоб ніс він скривавлену броню, Згубного ворога вбивши, і радував матері серце». (Т. ж) «Люба! ти серця собі не в'яли понад міру журбою, Бо мимо долі мене аніхто у Аїд не спровадить; Долі своєї, скажу знов, ніхто не мине з чоловіків — Ні полохливий, ні надто відважний, коли він родився. Йди ж, моя люба, додому, свої там роботи закінчуй, Ткання й прядіння доглянь та й жінкам-челядинкам наказуй Діла свого пильнувати, війна ж — чоловіків турбота Всіх, хто в святім Іліоні родився, моя ж особливо». (Там же) ...А нині знайшла мене доля! Тільки коли б мені тут без борні не загинуть, без слави... Виконать діло велике на спогад далеким нащадкам!» (Пісня 22)   «Слави ми досить надбали: божистого Гектора вбито Мужа того, що вся Троя його шанувала як бога».

Справжньою перлиною української літератури, а саме її поезії, є історичний роман “Маруся Чурай”. У цього роману у віршованій формі цікавий сюжет, в ньому присутня мораль, задуматися про яку зможе кожен. Але найцікавішим, що є в цій поемі, є її герої.

Звичайно, найяскравішим героєм є сама Маруся Чурай. Думається, що саме з цієї причини її ім’я було винесено в назву твору.

Першим, що можна сказати про Марусю Чурай, це те, що вона була людиною неймовірного таланту. Вона була справжнім генієм у сфері української пісні, її пісні стали відомі

на території більшості цивілізованих країн світу і принесли нашому народу справжнісіньку славу. Свій талант співачка проявила ще в самій ранній своєї юності.

Маленька Маруся побачила відрізану голову свого батька, при цьому у неї з вуст вирвалася пісня. З цього часу Маруся Чурай розвивала свій талант і ставала все більш і більш вмілої виконавицею пісень. Але Маруся не тільки добре співала, вона також була дуже красивою зовні.

Вона подобалася багатьом місцевим хлопцям, але їй подобався тільки Григорій Бобренко. На жаль, склалося так, що Григорій слабовільно піддався на умовляння своєї жадібної матері і

почав зустрічатися з іншою дівчиною. Маруся Чурай зовсім не збиралася мстити хлопцеві, але вийшло так, що, на жаль, він сам випив ту отруту, яку вона призначила для себе самої.

На щастя, від незаслуженого покарання Маруся Чурай зрештою змогла піти.

При всьому при цьому не можна забувати найголовнішої проблеми, пов’язаної з образом Марусі Чурай. Автор поеми Ліна Костенко підняла перед читачами важливу проблему. Вона показала проблему співвідношення творця і народу. Ті складнощі, з якими зіткнулася талановита співачка Маруся Чурай протягом свого життя, – це не просто випадковість, це ціле явище. У всі часи талановиті люди, в тому числі і співаки, отримували не тільки славу і похвалу на свою адресу.

Негативним було те, що вони отримували від оточуючих ще й заздрість і все інше, що з цим пов’язано. Люди не люблять тих, хто талановитіший, красивіший і кращий, ніж вони самі. З такою ж проблемою ставлення до себе зіткнулася і Маруся Чурай.

На щастя, вона змогла її подолати.

Немає підтверджених даних щодо того, чи є ця історія повністю автентичною. Водночас сумніватися підстав в ній немає. Дійсно, Маруся Чурай була талановитою, приносила користь своєму народові своєю творчістю.

Немає жодних сумнівів і в тому, що, будучи чесною і справедливою людиною, вона могла викликати по відношенню до себе негатив. Все це вичерпно описує образ Марусі Чурай, робить його цікавим і повчальним.