Кажуть, що людиною не народжуються, а стають. Що ж потрібно для того, щоб стати справжньою людиною? Читати якісь посібники, підручники? Може, є спеціальні книги, які до сформувати людину? Звичайно, без читання книг не обійтися. Читання – важливий шлях пізнання життя і людей. Саме книги є джерелом духовного збагачення людини. Але щоб стати людиною, потрібно багато працювати над собою. І які б проблеми у нас не виникли, як би нам важко не було, потрібно завжди залишатися людиною, завжди пам’ятати про те, що поруч з тобою знаходяться люди, яких треба поважати. Кожна людина має право на повагу.А хто каже, що стати людиною легко? Стати справжньою людиною нелегко, тому що ми живемо в непростому світі. В. Сухомлинський стверджував: «Ти народжений людиною, але Людиною повинен стати». Ми можемо обійтися багато без чого. Але доброта і милосердя, взаєморозуміння і повага, чесність і порядність – це те, на чому тримається наше життя. Тому у людини не може бути іншої мети, окрім як прагнення стати Справжньою Людиною.
Що означає бути самим собою? На мій погляд, бути самим собою — значить діяти у відповідності зі своїми бажаннями, володіти індивідуальними, властивими тільки тобі якостями, мати свої життєві принципи і не відступати від них, якщо, звичайно, життя у відповідності з цими принципами зручна і виправдана. Іншими словами, бути самим собою — значить надходити з волі своєї душі і свого серця.
Але чи можливо зберегти свою індивідуальність в умовах нашої сучасної дійсності? Якщо так, то яким чином? Якщо ні, до чого це може призвести? На жаль, реальне життя, точніше, сучасне суспільство, диктує нам свої закони і правила (насамперед з точки зору етики і моралі), яким людина вільна підкорятися або не підкорятися, залежно від того, чи відповідають громадські правила основам його моралі.
На мій погляд, умови сучасного життя не дозволяють людині повною мірою висловити свою сутність, своє єство, жити згідно душевної волі. Переслідуючи певні життєві цілі (заміжжя, престижна робота тощо), людина пристосовується до цих умов, зливається з натовпом, намагається бути схожим у своїх діях на більшість, втрачаючи тим самим свою індивідуальність. Яскравим прикладом може служити таке явище, як мода, правилам якій підпорядковуються всі без винятку. Однак «загальним» може бути не тільки одяг, тобто якесь зовнішній прояв сутності, а й мислення, і не кожна людина в тій чи іншій ситуації надійде у відповідності зі своїми почуттями і бажаннями. Можливо, це доля слабких, невпевнених у собі, нетворчих людей, що бояться жити за власними правилами. Дуже часто для нас, особливо дівчат, складно і страшно бути в меншості, однією захищати і відстоювати свою думку перед іншими людьми. Але такі вчинки, як правило не проходять безслідно. Історія знає безліч сильних, талановитих жінок, які були лідерами, вміли повісті інших за собою, надихнути і вселити надію. Але вони всіма правдами і неправдами боролися з «більшістю», приносячи в життя щось нове і тому незрозуміле оточуючим. Жанна Д’арк, Олександра Коллонтай, Маргарет Тетчер, Ірина Хакамада — вони відомі всьому світу не через те, що погоджуються або пристосовуються, а через свою вірність принципам і сміливості ці принципи виражати і захищати.
Але, з іншого боку, чи зрозуміє суспільство людини, що намагається жити не так, як усі, чи не призведе вираження своєї індивідуальності до замкнутості і самоти цієї людини? Ні, якщо він сильний, самодостатній, здатний знайти сили протистояти думці більшості. У сильної людини думки перетворюються в дії, а не в фантазійні образи.
Можливий третій варіант, коли мета дійсно виправдовує засоби і можна (навіть потрібно) на деякий час надіти маску і стати таким, яким тебе хочуть бачити, але в душі своїй все-таки залишатися таким, який ти є. На мою думку, це так само якість сильних людей, здатних відстоювати свою життєву позицію, хай не у відкритій формі, але залишатися самими собою. Дуже яскраве підтвердження цьому можна знайти в шекспірівських рядках: «Життя — театр, і всі ми в ній актори». Ця фраза зайвий раз доводить, що бути самим собою — важка справа. Це дійсно «справу», яким потрібно займатися, яке необхідно в собі виховувати, щоб не бути схожим на інших, бути цікавим для оточуючих. Це особливо важливо для нас, дівчат, охочих привернути увагу якийсь своєю родзинкою, тим, чого немає в інших. І справа навіть не в красі зовнішньої, яка всього лише посудина, в якій заховано головне — особистість людини, її характер. Потрібно прислухатися до свого серця, своєї душі, бачити в дзеркалі насамперед саму себе, а не подругу з сусіднього під’їзду або відому актрису. Тільки в цьому випадку можна знайти душевну гармонію, а це найголовніше.
Але чи можливо зберегти свою індивідуальність в умовах нашої сучасної дійсності? Якщо так, то яким чином? Якщо ні, до чого це може призвести? На жаль, реальне життя, точніше, сучасне суспільство, диктує нам свої закони і правила (насамперед з точки зору етики і моралі), яким людина вільна підкорятися або не підкорятися, залежно від того, чи відповідають громадські правила основам його моралі.
На мій погляд, умови сучасного життя не дозволяють людині повною мірою висловити свою сутність, своє єство, жити згідно душевної волі. Переслідуючи певні життєві цілі (заміжжя, престижна робота тощо), людина пристосовується до цих умов, зливається з натовпом, намагається бути схожим у своїх діях на більшість, втрачаючи тим самим свою індивідуальність. Яскравим прикладом може служити таке явище, як мода, правилам якій підпорядковуються всі без винятку. Однак «загальним» може бути не тільки одяг, тобто якесь зовнішній прояв сутності, а й мислення, і не кожна людина в тій чи іншій ситуації надійде у відповідності зі своїми почуттями і бажаннями. Можливо, це доля слабких, невпевнених у собі, нетворчих людей, що бояться жити за власними правилами. Дуже часто для нас, особливо дівчат, складно і страшно бути в меншості, однією захищати і відстоювати свою думку перед іншими людьми. Але такі вчинки, як правило не проходять безслідно. Історія знає безліч сильних, талановитих жінок, які були лідерами, вміли повісті інших за собою, надихнути і вселити надію. Але вони всіма правдами і неправдами боролися з «більшістю», приносячи в життя щось нове і тому незрозуміле оточуючим. Жанна Д’арк, Олександра Коллонтай, Маргарет Тетчер, Ірина Хакамада — вони відомі всьому світу не через те, що погоджуються або пристосовуються, а через свою вірність принципам і сміливості ці принципи виражати і захищати.
Але, з іншого боку, чи зрозуміє суспільство людини, що намагається жити не так, як усі, чи не призведе вираження своєї індивідуальності до замкнутості і самоти цієї людини? Ні, якщо він сильний, самодостатній, здатний знайти сили протистояти думці більшості. У сильної людини думки перетворюються в дії, а не в фантазійні образи.
Можливий третій варіант, коли мета дійсно виправдовує засоби і можна (навіть потрібно) на деякий час надіти маску і стати таким, яким тебе хочуть бачити, але в душі своїй все-таки залишатися таким, який ти є. На мою думку, це так само якість сильних людей, здатних відстоювати свою життєву позицію, хай не у відкритій формі, але залишатися самими собою. Дуже яскраве підтвердження цьому можна знайти в шекспірівських рядках: «Життя — театр, і всі ми в ній актори». Ця фраза зайвий раз доводить, що бути самим собою — важка справа. Це дійсно «справу», яким потрібно займатися, яке необхідно в собі виховувати, щоб не бути схожим на інших, бути цікавим для оточуючих. Це особливо важливо для нас, дівчат, охочих привернути увагу якийсь своєю родзинкою, тим, чого немає в інших. І справа навіть не в красі зовнішньої, яка всього лише посудина, в якій заховано головне — особистість людини, її характер. Потрібно прислухатися до свого серця, своєї душі, бачити в дзеркалі насамперед саму себе, а не подругу з сусіднього під’їзду або відому актрису. Тільки в цьому випадку можна знайти душевну гармонію, а це найголовніше.