При вивченні української літератури Х IX ст. обов'язково слід звертатися до першого українського історичного роману П. Куліша "Чорна рада". Це глибокий багатопроблемний твір. Серед поставлених питань чільне місце займає проблема героїзму, душевної чистоти і духовної ницості у важкі для країни часи.
Одна з драматичних сторінок України, художньо розкрита П. Кулішем, — це надзвичайно гостра явна і таємна боротьба за владу, боротьба за гетьманування після смерті Б. Хмельницького. Різні соціальн висунули своїх лідерів: Павла Тетерю, Якима Сомка та Івана Брюховсцького. Переможцем вийшов Брюховецький, який невдовзі стратив своїх політичних суперників.
Це зараз ми знаємо, чим закінчилися події 1663 року. А поки що в романі все ще попереду, і кожен з персонажів діє за підказкою свого серця.
Паволоцький полковник Шрам — одна з центральних постатей роману — людина досвічена, мудра. Він добре розуміє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцінює їхні політичні та військові сили. Заради незалежності України Шрам готовий віддати сили й літа, що йому судилося ще прожити. Він їде до Якима Сомка, щоб словом і ділом до йому в цій справі — "привернути всю Україну до однієї булави".
Шрам — ідеально-романтичний образ, який усіма силами прагне добра та спокою Україні. Навіть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чоловік пророкував, що той помре своєю смертю, відповідає: "Нехай лучче поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали надвоє".
загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетері й "прийняв усю вину на одного себе".
Майже однодумцем полковника є Яким Сомко, один з кандидатів на булаву. На відміну від інших претендентів, це безкомпромісна щодо свободи свого народу людина. Утворі він разом зі Шрамом мріє з'єднати обидві частини України під однією булавою: "... що Україна розідрана надвоє, про те усім байдуже!" — каже Сомко при першій зустрічі зі Шрамом.
Сомко дещо легко, навіть ілюзорно, сприймає події, що розгортаються в Україні. Бо він запальний, як порох, ідеаліст, який понад усе ставить лицарські чесноти і не уявляє, як можна діяти інакше — за до грошей, лестощів і підступності. Тому і не зважає особливо на Брюховсцького, який сріблом узяв владу на Запоріжжі, думає, що достатньо палкої чесної промови або, на крайній випадок, гармат, щоб показати сутність кожного. А коли Сомко доведе свою правоту, то "Запорожців тоді я здавлю, як макуху, гетьмана їх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхність!" Так самонадіяно та ідеалізовано сприймає він ситуацію, хоч вирізняється винятковою чесністю, завзятістю, відданістю своїй справі. Його гасло: "Нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила". Але недооцінивши руйнівну силу противника, що розколює народ, так само, як і Шрам, Сомко гине у боротьбі за права народу.
Видно, що погляди цих двох борців близькі й самому П. Кулішеві. Шрам і Сомко— це засоби висловити заповітні письменницькі думки стосовно державності.
Не можна оминути й не зачудуватися душевною широтою козака-запорожця Кирила Тура — завзятого воїна і характерника, філософа і по-своєму мудрої людини. Саме про таких ляхи казали, що в козака "дев'ять душ у тілі", що "буцім запорожці ростуть у Великому Лузі з землі, як гриби".
Для нього головне — гідно нести славу воїнів-запорожців. Відповідаючи Чорногору на запитання про втечу від погоні, Тур гордо вимовляє: "Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава; а слава не вмре, не поляже..."
Апофеозом доброти, товариськості Кирила Тура є спроба врятувати Сомка від страти. Заради вищої справедливості, вищих ідей, які запорожець розумів, він готовий був віддати життя.
Кожен з основних персонажів — Сомко, Шрам, Тур, Петро, Черевань, Брюховецький, Тетеря — несе в собі певну життєву філософію, певну ідею. Тільки одні ідеї спрямовані на об'єднання нації, осягнення інтересів кожної людини і народу, а інші — тільки на власний, вузьколобий інтерес.
Большая ошибка думать, что святые служат только своему личному Человек, эгоистически озабоченный своей души, очень далек и от Бога, и от святости. Чтобы стать подлинным христианином, надо, по евангельскому выражению, быть готовым "потерять душу" ради Христа. Христос пришел на землю ради людей, и потому подлинное христианство начинается только там, где есть служение людям.
Неодинаковы пути религиозного служения ближним. Для большинства из нас этот путь лежит в рамках обычной жизни: работа, семья, общественные обязанности. Идет по пути святости и рабочий, добросовестно делающий свое дело, и артист жить своим искусством, и милиционер, защищающий людей от преступников, и бывший преступник, решивший "завязать". Лишь в особых случаях христианское служение людям принимает особые религиозные формы: равноапостольные святые служили человечеству, проповедуя Христа, монахи-пустынники изыскивали борьбы с грехом и молились за весь мир┘
В Русской Православной Церкви 27 января - чествование святой равноапостольной Нины (ум. в 340 г.). С юности она отличалась глубокой и сильной христианской верой. Скорбя о пагубных для души заблуждениях язычников, Нина отправилась в языческую Грузию, где мудрой проповедью и совершавшимися по ее молитвам исцелениями многих обратила ко Христу. В числе обращенных оказались царь и придворные. Они были готовы утвердить христианство силой государственного принуждения, но Нина отвергла чуждый Христу путь насилия и продолжала действовать добрым примером и молитвой, приведя к христианству почти всех жителей страны.
Вторник, 30 января - память преподобного Антония Великого (ум. в 356 г.), одного из основателей христианского монашества. Церковное предание об Антонии и кожевнике рассказывает, как Антоний, достигнув больших духовных высот, был послан Богом из пустыни в город, чтобы поучиться примеру ремесленника-кожевника, чья святость оказалась еще выше. Смысл предания очевиден: чтобы достичь великой святости, не обязательно становиться монахом и уходить в пустыню.
Четверг, 1 февраля - память преподобного Макария Египетского (ум. в 391 г.), еще одного основателя монашества. Церковное предание рассказывает, что Макарий, размышляя над черепом языческого жреца, осознал необходимость молиться за всех: за живых и оставивших эту жизнь, за христиан и язычников. Готовы ли мы к такой молитве?
В пятницу, 2 февраля - праздник Сретения у христиан, живущих по современному календарю (у католиков западного обряда, во многих зарубежных приходах Московской Патриархии, у православных Греции, Румынии, Финляндии, Болгарии и др.). Праздник символизирует встречу и преемственность Ветхого и Нового Завета (славянское слово "сретение" означает "встреча").
При вивченні української літератури Х IX ст. обов'язково слід звертатися до першого українського історичного роману П. Куліша "Чорна рада". Це глибокий багатопроблемний твір. Серед поставлених питань чільне місце займає проблема героїзму, душевної чистоти і духовної ницості у важкі для країни часи.
Одна з драматичних сторінок України, художньо розкрита П. Кулішем, — це надзвичайно гостра явна і таємна боротьба за владу, боротьба за гетьманування після смерті Б. Хмельницького. Різні соціальн висунули своїх лідерів: Павла Тетерю, Якима Сомка та Івана Брюховсцького. Переможцем вийшов Брюховецький, який невдовзі стратив своїх політичних суперників.
Це зараз ми знаємо, чим закінчилися події 1663 року. А поки що в романі все ще попереду, і кожен з персонажів діє за підказкою свого серця.
Паволоцький полковник Шрам — одна з центральних постатей роману — людина досвічена, мудра. Він добре розуміє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцінює їхні політичні та військові сили. Заради незалежності України Шрам готовий віддати сили й літа, що йому судилося ще прожити. Він їде до Якима Сомка, щоб словом і ділом до йому в цій справі — "привернути всю Україну до однієї булави".
Шрам — ідеально-романтичний образ, який усіма силами прагне добра та спокою Україні. Навіть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чоловік пророкував, що той помре своєю смертю, відповідає: "Нехай лучче поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали надвоє".
загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетері й "прийняв усю вину на одного себе".
Майже однодумцем полковника є Яким Сомко, один з кандидатів на булаву. На відміну від інших претендентів, це безкомпромісна щодо свободи свого народу людина. Утворі він разом зі Шрамом мріє з'єднати обидві частини України під однією булавою: "... що Україна розідрана надвоє, про те усім байдуже!" — каже Сомко при першій зустрічі зі Шрамом.
Сомко дещо легко, навіть ілюзорно, сприймає події, що розгортаються в Україні. Бо він запальний, як порох, ідеаліст, який понад усе ставить лицарські чесноти і не уявляє, як можна діяти інакше — за до грошей, лестощів і підступності. Тому і не зважає особливо на Брюховсцького, який сріблом узяв владу на Запоріжжі, думає, що достатньо палкої чесної промови або, на крайній випадок, гармат, щоб показати сутність кожного. А коли Сомко доведе свою правоту, то "Запорожців тоді я здавлю, як макуху, гетьмана їх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхність!" Так самонадіяно та ідеалізовано сприймає він ситуацію, хоч вирізняється винятковою чесністю, завзятістю, відданістю своїй справі. Його гасло: "Нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила". Але недооцінивши руйнівну силу противника, що розколює народ, так само, як і Шрам, Сомко гине у боротьбі за права народу.
Видно, що погляди цих двох борців близькі й самому П. Кулішеві. Шрам і Сомко— це засоби висловити заповітні письменницькі думки стосовно державності.
Не можна оминути й не зачудуватися душевною широтою козака-запорожця Кирила Тура — завзятого воїна і характерника, філософа і по-своєму мудрої людини. Саме про таких ляхи казали, що в козака "дев'ять душ у тілі", що "буцім запорожці ростуть у Великому Лузі з землі, як гриби".
Для нього головне — гідно нести славу воїнів-запорожців. Відповідаючи Чорногору на запитання про втечу від погоні, Тур гордо вимовляє: "Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава; а слава не вмре, не поляже..."
Апофеозом доброти, товариськості Кирила Тура є спроба врятувати Сомка від страти. Заради вищої справедливості, вищих ідей, які запорожець розумів, він готовий був віддати життя.
Кожен з основних персонажів — Сомко, Шрам, Тур, Петро, Черевань, Брюховецький, Тетеря — несе в собі певну життєву філософію, певну ідею. Тільки одні ідеї спрямовані на об'єднання нації, осягнення інтересів кожної людини і народу, а інші — тільки на власний, вузьколобий інтерес.
Большая ошибка думать, что святые служат только своему личному Человек, эгоистически озабоченный своей души, очень далек и от Бога, и от святости. Чтобы стать подлинным христианином, надо, по евангельскому выражению, быть готовым "потерять душу" ради Христа. Христос пришел на землю ради людей, и потому подлинное христианство начинается только там, где есть служение людям.
Неодинаковы пути религиозного служения ближним. Для большинства из нас этот путь лежит в рамках обычной жизни: работа, семья, общественные обязанности. Идет по пути святости и рабочий, добросовестно делающий свое дело, и артист жить своим искусством, и милиционер, защищающий людей от преступников, и бывший преступник, решивший "завязать". Лишь в особых случаях христианское служение людям принимает особые религиозные формы: равноапостольные святые служили человечеству, проповедуя Христа, монахи-пустынники изыскивали борьбы с грехом и молились за весь мир┘
В Русской Православной Церкви 27 января - чествование святой равноапостольной Нины (ум. в 340 г.). С юности она отличалась глубокой и сильной христианской верой. Скорбя о пагубных для души заблуждениях язычников, Нина отправилась в языческую Грузию, где мудрой проповедью и совершавшимися по ее молитвам исцелениями многих обратила ко Христу. В числе обращенных оказались царь и придворные. Они были готовы утвердить христианство силой государственного принуждения, но Нина отвергла чуждый Христу путь насилия и продолжала действовать добрым примером и молитвой, приведя к христианству почти всех жителей страны.
Вторник, 30 января - память преподобного Антония Великого (ум. в 356 г.), одного из основателей христианского монашества. Церковное предание об Антонии и кожевнике рассказывает, как Антоний, достигнув больших духовных высот, был послан Богом из пустыни в город, чтобы поучиться примеру ремесленника-кожевника, чья святость оказалась еще выше. Смысл предания очевиден: чтобы достичь великой святости, не обязательно становиться монахом и уходить в пустыню.
Четверг, 1 февраля - память преподобного Макария Египетского (ум. в 391 г.), еще одного основателя монашества. Церковное предание рассказывает, что Макарий, размышляя над черепом языческого жреца, осознал необходимость молиться за всех: за живых и оставивших эту жизнь, за христиан и язычников. Готовы ли мы к такой молитве?
В пятницу, 2 февраля - праздник Сретения у христиан, живущих по современному календарю (у католиков западного обряда, во многих зарубежных приходах Московской Патриархии, у православных Греции, Румынии, Финляндии, Болгарии и др.). Праздник символизирует встречу и преемственность Ветхого и Нового Завета (славянское слово "сретение" означает "встреча").