У якому творі давньої літератури розповідастьи про подвижництво кисво-печерських ченців? a) «Кисво-Печерський патерик%; 6) «Київський літопис.: в) «Повчання Володимира Мономаха»: г) «Слово о полку Iropевім . 2. Які історичні події спричинили літературно-редігій- ну полеміку наприкінці XVI - на початку XVII ст.? a) походи запорожців; б) прийняття церковної унії;B н) обрання гетьмана; г) утворення братств. 3. Укажіть твір, який належить до іншого iсторично- го періоду, ніж репгта. a) Літопис Руський; 6) Літопис Самовидця; в) Літопис Самійла Величка;B г) Літопис Григорія Грабянки. 4. Укажіть назву кииги, якою починасться Біблія. a) Апокаліпеис; 6) Буття; в) Свангеліе; г) Псалтир.​ ​

Роман Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — це твір, який розкриває своєрідність життя та побуту українського народу, змальовує найважливіші громадсько-політичні події з його історії.Однією з проблем, які розкриває автор, є проблема родинного життя та виховання в її соціальному та психологічному аспекті.Головний герой роману — селянин Чіпка Вареник. Виховувався він без батьківської опіки, адже батько його, маючи дві родини, був покараний — відісланий у москалі. З дитинства Чіпка терпів знущання інших дітей та їхніх батьків, тому що тогочасна мораль не сприймала безбатченка як повноцінного громадянина суспільства. Мати, виснажена тяжкою працею, хоч і любила свого сина, але була не в змозі приділяти йому достатньо уваги. Виховувала хлопця баба Оришка, розповідаючи йому все, що знала сама — народні казки, легенди, біблійні перекази. Отже, Чіпка ріс хоча й розумним хлопцем, але відлюдкуватим, без друзів, без спілкування з однолітками, з дитинства затямивши, що життя — це боротьба. "І росло лихо в його серці — і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони..."Я вважаю, що на формування характеру Чіпки справили вплив як зовнішні обставини (знущання над ним інших людей, тяжкі умови життя в пореформену добу, свавілля чиновників), особливості родинного виховання, а також особиста вдача Чіпки: він належав до бунтівників, до тих, хто вважає, що треба помститися всім, хто ображає його.Натомість єдиний друг Чіпки, Грицько, хоча був сиротою, але все ж таки зміг досягти матеріального добробуту. Грицько працював не покладаючи рук, ходив на заробітки, тому що мав перед собою чітку та конкретну мету: купити землю, побудувати дім, одружитися. У романі образ Грицька протиставляється образові Чіпки як приклад спокійної, не бунтарської, вдачі, практичного розуму.Ще одна сюжетна лінія стосується родини старого січовика Мирона Гудзя. Його онук Максим, вихований на розповідях діда про вільне та веселе козацьке життя, ріс неслухняним та неспокійним. Навіть до москалів він пішов з радістю, адже там не було перешкод для виявлення його розбишацької вдачі. Одружившись із Явдохою, яка, до речі, сама була дочкою злодіїв та пияк, Максим не перестав пити та гуляти, і тільки народження дочки Галі поставило перед Максимом та Явдохою нову мету: виростити дочку в багатстві.Як не дивно, Галя, у яку закохався Чіпка, виросла зовсім не схожою на своїх батьків. Вона знала, чим вони займаються, яким чином здобувають гроші та майно, але відчувала глибокий протест до такого життя, прагнула створити щасливу, чесну, роботящу родину.Прослідкувавши за долями головних героїв роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", можна побачити, що головні риси характеру, які пізніше формують життєвий шлях людини, залежать від умов виховання в родині та від того суспільного середовища, яке оточує людину. Чіпка Варениченко, хоча і мав неабиякі розумові здібності, змалку бачив вороже ставлення до нього зовнішнього світу. Крім баби Оришки, у Чіпки не було людини, з якою можна було б поділитися переживаннями, яка могла б захистити та розрадити хлопця. Грицько, який був сиротою, виріс зовсім іншим через те, що мав не таку палку вдачу, як Чіпка. Якщо Чіпка хотів змінити весь світ несправедливості, то для Грицька головним було змінити тільки своє становище в цьому світі.
Якщо не підійде, напишіть в коментарах. Я напишу щось інше. 

Вот силку не можна скинути 

По смepті Ярослава Мудрого почалися чвари серед князів. Були всі кревною роднею, а братньої Кровавиці не жалували. Князь Василько сидів у Теребовлі, а у Володимирі Давид, син Ігоря.

Василько був файним князем, його не дуже обходили господарські справи. Від голови до ніг був вояком. В жодному бою не зазнав ганьби Василько.

Намовив якось Давид київського князя Святополка:

— Василько Теребовлянський убив твого брата Ярополка і тебе хоче вбити, і твою вотчину взяти. Змовилися з Володимиром, що той засяде у Києві, а Василько — у Володимирі.

Скипів Святополк:

— Не бути сьому! Я мушу чейже берегти своєї голови! Намовив Давид Святополка запросити брата свого, Василька, у Київ на гостину.

За якийсь час Василько з малою дружиною виїхав до Києва. Хлібом і медом стрічали його Святополк і Давид. Гульня йшла три дні.

В одну ніч Давид передав наказ Васильковій дружині рушити до Чернігова, нібито за тутешнім князем, щоб пити спільну мирову на віки вічні. Василько згодився на те, бо xoтів миру між братами. А як тільки-но дружина від'їхала за ворота, до гридниці увірвалися Давидові дружинники і збороли князя Василька, хоч той і боровся. Плюнув у лице зрадникам і відвернувся.

Вночі закованого князя на возі перевезли у Білгород, що за десять верст від Києва. Тут його зняли з воза і перенесли до якоїсь хатини. До хати увійшли Сповид і Вечевич, Святополків конюх, а ще Дмитро, конюх Давидів. Взялися стелити килими. А збоку половчин точив ножа. Здогадався князь, що його чекає, і закричав. Кинулися всі на нього, та боровся хоробро, хоч і був зв'язаний. Принесли дошку і положили князеві на груди. І сіли на дошці обіч Сповид і Дмитро. Але знов не змогли втримати. Сіло ще двоє на ту дошку, аж груди затріщали. І приступив тоді половчин Беренд, Святополків вівчар, ножем xoтів вдарити в око. Не поцілив і перетяв князеві лице. Вдарив ще раз і вийняв зіницю з ока, а потім ще раз — і вийняв другу.

А сталося те вночі, з п'ятниці на суботу. Як неживого, на тім килимі князя і повезли. А в місті Звижені засіли кати до обіду і скровавлену князеву сорочку подали одній жінці випрати. І випрала, і висушила, і викачала та жінка сорочку, і наділа на князя зі слізьми. Князь вчув той плач і сказав:

— Не плач! Я ще не вмер. І доки жити буду, всі будуть видіти, що зробив зі мною брат. І буде моя сліпота засторогою всім зрячим.

Так і сталося...

Зібрали Володимир та Олег Святославович рать і відомстили за рани Василькові. Згинули і Святополк, і Давид. А князь Василько ще довгі роки мудро рядив на Теребовлянській землі і водив дружину на вopoгів. І незрячий — він не знав поразок.

А неподалік від Теребовлі, коло села Залав’є, понині є цілюще джерело, з якого струменем б'є чиста вода. І дає та вода початок цілому потоку.

Кажуть, що в тому джерелі омивав свої рани князь Василько. І вертала вода йому сили. А ще для купелі князеві возили цілющі води з Конопківського лісу