Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби
На мою думку-нi. Мир такою цiною не досягають. В усьому потрiбна згода, розумiння, поняття втрати. А цього, на жаль , не проявив майже нiхто з героїв. Тiльки одна Орися дивилась на ситуацiю взагалi, вона була оберегом Бушi. А iншi були заiнтересованi своїми проблемами. Хтось думав про кохання , хтось про перемогу , але нiхто про мир. Тiльки Антось у кiнцi твору запропонував якесь рiшення проблеми. I те, через любов до Орисi. Мабуть , якщо її не було , то вiн боровся до кiнця на сторонi Польщi. На нього наплинули спогади , i вiн згадав, як його врятував i виростив батько, через це вiн був дуже вдячен йому. А згодом , через кiлька рокiв, знайшов своэ кохання. Воно було завжди поруч. I в нього не було iншого вибору, як вiддячити , Антось прохав про мир.
