Перші ніж писати цей твір, я запитав свої батьків та однокласників,чим їм сподобався цей твір. І почув багато різних відповідей, проте більшість з них зводилася до того, що в творі дуже героїчні люди,які захищають свою землю. Від жодної людини я не почув думки,що саме через природу їм сподобався цей твір,що земля може бути центральним образом художнього твору. Чесно кажучи, до прочитання "Слова о полку Ігоревім" я й сам не міг собі уявити такого. Але після того, як я познайомився з цим прекрасним величним твором, я усвідомив, що Руська земля, руська природа є центральним образом цього твору, і двох думок, як на мене, тут бути не може.
Спробую обгрунтувати свою позицію. Усі персонажі твору діють фактично саме заради щастя Руської землі: Ігор йде в похід, аби боронити свою землю.Чекаючи на свого лада, Ярославна переймається не тільки за його особистою долею, але й долею війська, долею народу, знову ж таки - долею своєї Батьківщини.
Але найбільше мене вразило те,що під пером талановитого автора " Слова.." Руська земля оживає. Птахи, тварини та рослини допомагають Ігореві під час його повернення додому і перешкоджають ворогам. Сама природа ніби розуміє те, що відбувається. Складається враження, що і природа переймається долею народу,долею війська Ігоря.
Руська земля є центральним образом "Слова.." . Так само, як природа лежить в основі людського життя. Бо людина є дитям природи, навіки із нею пов'язана.
У творчості М. Хвильового жіночі образи мають особливе значення. Відомо, що в Україні завжди панував культ Жінки. Матір, кохана, Берегиня роду й споконвічних традицій — таким постає образ жінки зі сторінок письменників-класиків. А якою бачить жінку М. Хвильовий?
У пореволюційні часи світ перевернувся з ніг на голову. Що відбувалося? Руйнація моральних канонів і, як наслідок,— деградація людських душ. І кому, як не жінкам, слід зупинити цей хаотичний абсурд? М. Хвильовий впевнений, що жінки морально стійкіші за чоловіків, тому-то він переконаний, що їхня любов, милосердя, врешті, самопожертва вирвуть рідний народ із згубної стихії.
Головна героїня оповідання «Сентиментальна історія» намагається знайти своє місце у буремному новому суспільстві. Б'янка не бажає бути «зайвою», як товаришка Уляна, художник Чаргар. Вона не хоче пливти за течією шаленої ріки під назвою радянське суспільство, бо Б'янка — сильна особистість. Дівчина привчилась самотужки знаходити вихід із скрутного становища. Але в той же час вона ніколи не дозволить собі піти на компроміс із власним сумлінням. Героїня відчуває й усвідомлює те, що не можна сидіти склавши руки, бо інакше її «вишневоока Україна» перетвориться на збіговисько моральних потвор. Але навколо діється щось жахливе, бридке. Б'янка називає ці суспільні процеси «світовим бардачком». Омріяне майбутнє для своєї країни дівчина вважає «сентиментальною даллю», адже сміливими та красномовними лозунгами життя не покращити. То що ж робити? Як перетворити «сентиментальну даль» на реальність?
Ламати — не будувати: душа не болить. Але чи може бути щасливим суспільство на руїнах моральних цінностей? Героїня жахається, іцо її земляків не цікавлять одвічні людські чесноти. Країна котиться у прірву... І лише істинні морально-етичні закони здатні врятувати суспільство від деградації, пролити світло на затуманене майбутнє.
Але найбільше дівчину дивує те, що люди навіть не намагаються замислюватися над сенсом свого буття. Зачинившись у своїх нірках, вони живуть під тягарем страху. Б'янка страждає «темною ніччю нашої дійсності», але змінити щось — не в її силах. Її останній вчинок — відчайдушня спроба налагодити гармонію між мрією та реальністю. Але чи можливо це? Віддавши себе, Б'янка загубила найдорожче, найсвятіше й найчистіше, що було в її душі.
Б'янка — збірний жіночий образ пореволюційної доби. М. Хвильовий переконує нас, що роль жінки у суспільстві виняткова за будь-яких історичних часів, адже вона — втілення одвічних чеснот, Берегиня людських душ.
Спробую обгрунтувати свою позицію. Усі персонажі твору діють фактично саме заради щастя Руської землі: Ігор йде в похід, аби боронити свою землю.Чекаючи на свого лада, Ярославна переймається не тільки за його особистою долею, але й долею війська, долею народу, знову ж таки - долею своєї Батьківщини.
Але найбільше мене вразило те,що під пером талановитого автора " Слова.." Руська земля оживає. Птахи, тварини та рослини допомагають Ігореві під час його повернення додому і перешкоджають ворогам. Сама природа ніби розуміє те, що відбувається. Складається враження, що і природа переймається долею народу,долею війська Ігоря.
Руська земля є центральним образом "Слова.." . Так само, як природа лежить в основі людського життя. Бо людина є дитям природи, навіки із нею пов'язана.
У пореволюційні часи світ перевернувся з ніг на голову. Що відбувалося? Руйнація моральних канонів і, як наслідок,— деградація людських душ. І кому, як не жінкам, слід зупинити цей хаотичний абсурд? М. Хвильовий впевнений, що жінки морально стійкіші за чоловіків, тому-то він переконаний, що їхня любов, милосердя, врешті, самопожертва вирвуть рідний народ із згубної стихії.
Головна героїня оповідання «Сентиментальна історія» намагається знайти своє місце у буремному новому суспільстві. Б'янка не бажає бути «зайвою», як товаришка Уляна, художник Чаргар. Вона не хоче пливти за течією шаленої ріки під назвою радянське суспільство, бо Б'янка — сильна особистість. Дівчина привчилась самотужки знаходити вихід із скрутного становища. Але в той же час вона ніколи не дозволить собі піти на компроміс із власним сумлінням. Героїня відчуває й усвідомлює те, що не можна сидіти склавши руки, бо інакше її «вишневоока Україна» перетвориться на збіговисько моральних потвор. Але навколо діється щось жахливе, бридке. Б'янка називає ці суспільні процеси «світовим бардачком». Омріяне майбутнє для своєї країни дівчина вважає «сентиментальною даллю», адже сміливими та красномовними лозунгами життя не покращити. То що ж робити? Як перетворити «сентиментальну даль» на реальність?
Ламати — не будувати: душа не болить. Але чи може бути щасливим суспільство на руїнах моральних цінностей? Героїня жахається, іцо її земляків не цікавлять одвічні людські чесноти. Країна котиться у прірву... І лише істинні морально-етичні закони здатні врятувати суспільство від деградації, пролити світло на затуманене майбутнє.
Але найбільше дівчину дивує те, що люди навіть не намагаються замислюватися над сенсом свого буття. Зачинившись у своїх нірках, вони живуть під тягарем страху. Б'янка страждає «темною ніччю нашої дійсності», але змінити щось — не в її силах. Її останній вчинок — відчайдушня спроба налагодити гармонію між мрією та реальністю. Але чи можливо це? Віддавши себе, Б'янка загубила найдорожче, найсвятіше й найчистіше, що було в її душі.
Б'янка — збірний жіночий образ пореволюційної доби. М. Хвильовий переконує нас, що роль жінки у суспільстві виняткова за будь-яких історичних часів, адже вона — втілення одвічних чеснот, Берегиня людських душ.