Михайло Коцюбиський - це український письменник, громадський діяч, голова «Просвіти» в Чернігові. Він є одним із найоригінальніших українських прозаїків. Бо одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози.Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності стала художня проза. Мовна практика Коцюбинського — один із яскравих прикладів широкого підходу до розвитку української літературної мови. Не заперечуючи ваги різних її стилів, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.
Шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми української школи. Т.Г. Шевченко глибоко знав стан народної освіти. У ряді поетичних творів (“Наймичка”, “І мертвим, і живим…”), повістях “Близнецы”, “Княгиня”, “Прогулка с удовольствием й не без морали”, “Щоденнику” та ін.) він започаткував педагогічні ідеї, які значно вплинули на формування педагогічної думки в Україні.
Народна школа, на думку Т.Г. Шевченка, має бути доступною для всіх дітей. У ній діти мають одержувати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Рідна школа має задовольняти потреби свого народу і діяти на засадах народності.
Велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, справу якого вважає найвищою мірою благородною і серйозною. Саме таким педагогом був для Шевченка І.П. Котляревський. На противагу йому поет у ряді своїх творів описує бездарних і обмежених учителів, які своєю нікчемністю не могли сприяти розвитку учнів.
Народність поет розумів як засіб патріотичного виховання молоді, прищеплення їй святого почуття любові до рідного краю, до знедоленого українського народу. Досягається це шляхом вивчення історії своєї Батьківщини, безпосереднім життям з народом, боротьбою за його щастя.
Засуджуючи колоніальну політику в галузі освіти в Україні, Т. Шевченко закликав не до відрубності вітчизняної школи, а обстоював всебічну широку освіту української молоді.
Шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми української школи. Т.Г. Шевченко глибоко знав стан народної освіти. У ряді поетичних творів (“Наймичка”, “І мертвим, і живим…”), повістях “Близнецы”, “Княгиня”, “Прогулка с удовольствием й не без морали”, “Щоденнику” та ін.) він започаткував педагогічні ідеї, які значно вплинули на формування педагогічної думки в Україні.
Народна школа, на думку Т.Г. Шевченка, має бути доступною для всіх дітей. У ній діти мають одержувати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Рідна школа має задовольняти потреби свого народу і діяти на засадах народності.
Велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, справу якого вважає найвищою мірою благородною і серйозною. Саме таким педагогом був для Шевченка І.П. Котляревський. На противагу йому поет у ряді своїх творів описує бездарних і обмежених учителів, які своєю нікчемністю не могли сприяти розвитку учнів.
Народність поет розумів як засіб патріотичного виховання молоді, прищеплення їй святого почуття любові до рідного краю, до знедоленого українського народу. Досягається це шляхом вивчення історії своєї Батьківщини, безпосереднім життям з народом, боротьбою за його щастя.
Засуджуючи колоніальну політику в галузі освіти в Україні, Т. Шевченко закликав не до відрубності вітчизняної школи, а обстоював всебічну широку освіту української молоді.