Ось декілька народних приказок в українському стилі: «Голий до голого не позиваеться.» (Тобто йдеться про солідарність між роботящими селянинами); «Рідна земля і в жмені мила.» (Батьківщина – завжди залишається другою ненькою.); «На світі все знайдеш, крім рідної матері.» (Ніхто і ніколи маму не замінить); «Чия відвага, того й перевага! » (Заклик бути сильним духом); «Свій дім не ворог: коли прийдеш, то й прийме.» (Немає нічого ріднішого, ніж своя хата); «Син мій, а розум у нього свій.» (Має свою непохитну, власну думку); «Від теплого слова і лід розмерзає.» (Заклик бути добрішими); «Які мати та батько — таке й дитятко.» (Яблуко від яблуні…); «Із своєї печі і дим не гіркий. На чужому полі не матимеш волі.» (Краще до останнього стояти на своєму, проявляючи волю, ніж мовчати у золотих кайданах); «Багатій не відає — як бідний обідає.» (Здебільшого вважалось, що усі багаті люди - скупі); «Доки багатий схудне, бідний з голоду опухне» (див. вище)
Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.
Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.
Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!
Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.
«Голий до голого не позиваеться.» (Тобто йдеться про солідарність між роботящими селянинами);
«Рідна земля і в жмені мила.» (Батьківщина – завжди залишається другою ненькою.);
«На світі все знайдеш, крім рідної матері.» (Ніхто і ніколи маму не замінить);
«Чия відвага, того й перевага! » (Заклик бути сильним духом);
«Свій дім не ворог: коли прийдеш, то й прийме.» (Немає нічого ріднішого, ніж своя хата);
«Син мій, а розум у нього свій.» (Має свою непохитну, власну думку);
«Від теплого слова і лід розмерзає.» (Заклик бути добрішими);
«Які мати та батько — таке й дитятко.» (Яблуко від яблуні…);
«Із своєї печі і дим не гіркий. На чужому полі не матимеш волі.» (Краще до останнього стояти на своєму, проявляючи волю, ніж мовчати у золотих кайданах);
«Багатій не відає — як бідний обідає.» (Здебільшого вважалось, що усі багаті люди - скупі);
«Доки багатий схудне, бідний з голоду опухне» (див. вище)
Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.
Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.
Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!
Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.