Дуже часто ми чуємо такий вислів як “Добре там, де нас нема”. І все ж таки, на сьогоднішній день бажаючих перевірити, чи так є насправді дуже багато. Чому люди тікають з власної країни?
Кожна людина прагне адекватних умов життя, щоб повноцінно працювати, створювати сім’ю, народжувати дітей. Ці важливі рішення в житті людини потребують почуття безпеки та захисту з боку країни. Людина хоче мати певні гарантії, що частину піклування про неї візьме на себе держава, куди людина справно сплачує податки.
На жаль, так склалося, що наша країнапереживає не найкращі часи. Наша влада не намагається навіть зробити вигляд, що їй не байдуже до своїх громадян. Більшість українців буквально балансують на грані виживання.
Маленькі заробітні плати при великих вимогах, відсутність соціальних гарантій при повному свавіллі роботодавців, непомірні ціни на продукти та інші речі просто примушують людину дивитись в сторону інших країн, де все здається кращим. Але це не так.
По-перше, людина, яка емігрує в іншу країну, не має там прав громадянина. Це також означає, що емігрант не може розраховувати на повноцінну реалізацію своїх прав та соціальний захист, аджевін чужинець. По-друге, для емігрантів за кордоном передбачена здебільшого, некваліфікована праця, а здобути освіту заново в іншій країні, іноді буває дуже складно і дорого.
За даними статистки, на останній рік з нашої країни емігрувало майже 6 мільйонів українців. Більша частина з них: молоді люди віком до тридцяти п’яти років. Їх не лякають проблеми з громадянством за кордоном, вони не мають ілюзій до життя там, але насправді страшним є той факт, що люди з вищою освітою втікають до країн, щоб працювати ким завгодно, хоч прибиральником, бо навіть прибиральник за кордоном має більш достойне життя, ніж доктор наук на Батьківщині.
Для кожної людини надзвичайно важливо знати і відчувати, що вона не сама в цьому світі, що в неї с рідні, що на неї завжди чека- ють і їй повернутися. Де б ми не були, які б дива не бачили. с куди але справжній затишок можна знайти лише вдома, у рідній країні. тільки тут радість буде справжньою, а горе розділять близькі по духу й крові люди. Любов до рдного краю необхідною складовою гармонійної особистості, щасливої людини. Саме тому ця проблема надзвичайно гостро постаe у зла мні періоди розвитку людства, тому до неї неодноразово зверталися й звертаються митці. темі збереження історичної пам'яті, шанування своеї землі. Батьківщини присвятив поему oЕвшан-зілля о Микола Вороний. Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопи. су про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у по- дом сина половецького хана, Вороний створив цілком оригінальний художній твір Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Киев. За гарну вроду хлопця оточили розкошами и увагою, тому він швид ко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своею дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Киева гуд- ця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля Але умовляння не діють, навіть пісні(ані про волю половецьку, ані материна колискова) не справляють враження на сина половецького хана.Микола Вороний не просто переказ ye сюжет легенди, поет творчо переосмислюe літописний текст і надac твору особливо ліричного й, водночас, драматичного звучання. Старий посланець, розумію- чи, що його намагання марні, тяжко хилить голову на груди, адже там, де пустка замість серця, порятунку вже не б I лише застосування магічного евшан-зілля(відчувши запах рослини з рід них степів, юнак відразу все пригадав) змушуe хлопця зрозуміти, хто він яке його коріння, де його Батьківщина. За літописом, юнак, e, заплакавши, мовив: Да есть на своїй землі кістьми лягти, лучче аніж на чужій славному бути». Саме ці слова винесені в епіграф поеми. Вороний наголошуe, що в оповіді половецького хлопця про надзвичайно важливе пророкування для всіх майбутніх поколінь усіх народів. Таке попередження, на жаль, виявилося не зайвим і для українців, із яких багато хто відц від свого народу й за- був свій край. Скільки розсіяно по світу таких синів половецького хана., що за матеріальними благами загубили віру в духовне, але ж багато їх і в самій Україні!У заключних акордах поеми митець звертається вже безпосеред- до України, доля якої бути матір'ю синів, що не шанують, цураються свого роду марними співи кобзарів, ощо співали-віщу- заповіти благородні. Ніщо не може змусити народ поважати себе. Отже, виходить, що omei сили, духу, зрива на ноги, в нас що нема, і манівцями ми блукаем без дороги! Ті, хто в душі стали манкуртами, не можуть прокинутися й згадати себе евша- риторичним поста питання автора про те, де ж узяти того ну, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, -шлях край свій повороту?!» Таке питання можна було би поставити ж й багатьох зараз, і дуже хочеться, щоб ми не чекали якогось див- до ного казкового евшан-зілля, а знайшли в собі сили й бажання бути riдними свое землі, шанувати себе.
Відповідь:
Дуже часто ми чуємо такий вислів як “Добре там, де нас нема”. І все ж таки, на сьогоднішній день бажаючих перевірити, чи так є насправді дуже багато. Чому люди тікають з власної країни?
Кожна людина прагне адекватних умов життя, щоб повноцінно працювати, створювати сім’ю, народжувати дітей. Ці важливі рішення в житті людини потребують почуття безпеки та захисту з боку країни. Людина хоче мати певні гарантії, що частину піклування про неї візьме на себе держава, куди людина справно сплачує податки.
На жаль, так склалося, що наша країнапереживає не найкращі часи. Наша влада не намагається навіть зробити вигляд, що їй не байдуже до своїх громадян. Більшість українців буквально балансують на грані виживання.
Маленькі заробітні плати при великих вимогах, відсутність соціальних гарантій при повному свавіллі роботодавців, непомірні ціни на продукти та інші речі просто примушують людину дивитись в сторону інших країн, де все здається кращим. Але це не так.
По-перше, людина, яка емігрує в іншу країну, не має там прав громадянина. Це також означає, що емігрант не може розраховувати на повноцінну реалізацію своїх прав та соціальний захист, аджевін чужинець. По-друге, для емігрантів за кордоном передбачена здебільшого, некваліфікована праця, а здобути освіту заново в іншій країні, іноді буває дуже складно і дорого.
За даними статистки, на останній рік з нашої країни емігрувало майже 6 мільйонів українців. Більша частина з них: молоді люди віком до тридцяти п’яти років. Їх не лякають проблеми з громадянством за кордоном, вони не мають ілюзій до життя там, але насправді страшним є той факт, що люди з вищою освітою втікають до країн, щоб працювати ким завгодно, хоч прибиральником, бо навіть прибиральник за кордоном має більш достойне життя, ніж доктор наук на Батьківщині.
Пояснення:
Якшо хочеш випиши тільки те що потрібно
Відповідь:
Для кожної людини надзвичайно важливо знати і відчувати, що вона не сама в цьому світі, що в неї с рідні, що на неї завжди чека- ють і їй повернутися. Де б ми не були, які б дива не бачили. с куди але справжній затишок можна знайти лише вдома, у рідній країні. тільки тут радість буде справжньою, а горе розділять близькі по духу й крові люди. Любов до рдного краю необхідною складовою гармонійної особистості, щасливої людини. Саме тому ця проблема надзвичайно гостро постаe у зла мні періоди розвитку людства, тому до неї неодноразово зверталися й звертаються митці. темі збереження історичної пам'яті, шанування своеї землі. Батьківщини присвятив поему oЕвшан-зілля о Микола Вороний. Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопи. су про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у по- дом сина половецького хана, Вороний створив цілком оригінальний художній твір Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Киев. За гарну вроду хлопця оточили розкошами и увагою, тому він швид ко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своею дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Киева гуд- ця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля Але умовляння не діють, навіть пісні(ані про волю половецьку, ані материна колискова) не справляють враження на сина половецького хана.Микола Вороний не просто переказ ye сюжет легенди, поет творчо переосмислюe літописний текст і надac твору особливо ліричного й, водночас, драматичного звучання. Старий посланець, розумію- чи, що його намагання марні, тяжко хилить голову на груди, адже там, де пустка замість серця, порятунку вже не б I лише застосування магічного евшан-зілля(відчувши запах рослини з рід них степів, юнак відразу все пригадав) змушуe хлопця зрозуміти, хто він яке його коріння, де його Батьківщина. За літописом, юнак, e, заплакавши, мовив: Да есть на своїй землі кістьми лягти, лучче аніж на чужій славному бути». Саме ці слова винесені в епіграф поеми. Вороний наголошуe, що в оповіді половецького хлопця про надзвичайно важливе пророкування для всіх майбутніх поколінь усіх народів. Таке попередження, на жаль, виявилося не зайвим і для українців, із яких багато хто відц від свого народу й за- був свій край. Скільки розсіяно по світу таких синів половецького хана., що за матеріальними благами загубили віру в духовне, але ж багато їх і в самій Україні!У заключних акордах поеми митець звертається вже безпосеред- до України, доля якої бути матір'ю синів, що не шанують, цураються свого роду марними співи кобзарів, ощо співали-віщу- заповіти благородні. Ніщо не може змусити народ поважати себе. Отже, виходить, що omei сили, духу, зрива на ноги, в нас що нема, і манівцями ми блукаем без дороги! Ті, хто в душі стали манкуртами, не можуть прокинутися й згадати себе евша- риторичним поста питання автора про те, де ж узяти того ну, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, -шлях край свій повороту?!» Таке питання можна було би поставити ж й багатьох зараз, і дуже хочеться, щоб ми не чекали якогось див- до ного казкового евшан-зілля, а знайшли в собі сили й бажання бути riдними свое землі, шанувати себе.
Пояснення:
не впевнина що є приклади