1. Він приховував свою хворобу, бо, можливо, боявся осуду з боку німців-фашистів. Або ж він не хотів приймати до жінок, вважав себе негідним цього.
2. Бо фашисти вважали полонених німців, таких як Фрідріх, тваринами, робочою силою.
3. Бо, очевидно, вони планували більше не воювати, а жити у більш-менш мирному кварталі.
4. Бо він вважав їх найкращими, як будь-який батько, і хотів, щоб його захват розділили й інші.
5. Він покінчив життя самогубством, бо він був смертельно хворий і розумів, що не може жити більше так, як він живе.
6. Він садив квіточки, щоб підняти настрій мешканцям кварталу і щоб квіти були як символ відновлення.
7. Він любив дітей, приязно до них ставився, навіть тоді, коли вони витоптували його квіти.
8. Бо він, можливо, був джентельменом, або ж він ставився до них так само лагідно, як вони до нього.
9. Його змусив туберкульоз, безвихідь і постійне приниження його німцями-фашистами.
10. Фрідріх заховав її в стіну, аби фашисти не викинули. Можливо, він хотів, щоб хтось після його смерті розшукав дівчаток і розповів про долю їх тата.
З творчістю Володимира Винниченка я, на жаль, знайома зовсім трохи. Нещодавно у мене була чудова можливість прочитати його новелу «Момент», яка справила на мене сильне враження. Тому я хочу поділитися з вами своїми думками про нещодавно прочитане.
Новела «Момент» написана у стилі імпресіонізму, тому їй притаманна динамічність сюжету, багатство зорових і світових образів, наповненість емоціональна та постійні спалахи почуттів. Читач, знайомлячись з цим твором, перебуває у постійному напруженні, бо сюжет, представлений у ньому, досить оригінальний і незвично побудований. Навіть найпоширеніша тема — тема кохання — має тут досить-таки цікаве обрамлення. Перед нами розгортається історія короткої, миттєвої, але щирої любові між революціонером та міською панночкою у ризикованій для життя ситуації. Як я вже говорила, читати без емоцій неможливо. За задумом автора новела написана від першої особи, тому під час читання здається, що це чийсь щоденних, що ти читаєш чиїсь реальні спогади, знайомишся з фрагментами життя невідомої тобі, але справжньої людини, а це, у свою чергу, додає новелі шарму, інтриги і робить її надзвичайно цікавою, живою. Володимир Кирилович вдало використав у «Моменті» штрихову імпресіоністичну техніку передачі вражень, яка створює «ефект присутності» читача. Особисто мене ще вразили слова панночки Мусі, яка сказала: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість». Оцей її коментар про величне почуття кохання, неординарна його оцінка і погляд на нього змушують кожного переосмислити і своє ставлення до людської любові, можливо, декого ці слова змусять і змінити свою думку про вічне почуття. Якщо трохи замислитись, то можна помітити, що у творі присутня повна полярність думок головних героїв: Муся вважає, що кохання не може тривати довго, почуття обов’язково зіпсується або зникне в буденщині, а революціонер, навпаки, вірить у його довготривалість, вічність. Та все ж революціонер веде себе як справжній чоловік: він поважає думку жінки, погоджується на її умови і повністю змиряється з її поглядами. Тому у кінці, після палкого поцілунку, він не осмілився затримати панночку хоч на мить, а тільки з сердечною любов’ю поцілував краєчок сукні і випустив його, тим самим ознаменував своє чисте і щире почуття до цієї жінки.
У кінцевому підсумку хотілося б тільки висловити свою вдячність Володимиру Кириловичу Винниченку за його майстерне володіння словом і вміння цікаво, неординарно подавати читачам матеріал. Тому бажаю кожному, хто ще не встиг прочитати цю новелу, неодмінно це виправити. Приємних вражень!
1. Він приховував свою хворобу, бо, можливо, боявся осуду з боку німців-фашистів. Або ж він не хотів приймати до жінок, вважав себе негідним цього.
2. Бо фашисти вважали полонених німців, таких як Фрідріх, тваринами, робочою силою.
3. Бо, очевидно, вони планували більше не воювати, а жити у більш-менш мирному кварталі.
4. Бо він вважав їх найкращими, як будь-який батько, і хотів, щоб його захват розділили й інші.
5. Він покінчив життя самогубством, бо він був смертельно хворий і розумів, що не може жити більше так, як він живе.
6. Він садив квіточки, щоб підняти настрій мешканцям кварталу і щоб квіти були як символ відновлення.
7. Він любив дітей, приязно до них ставився, навіть тоді, коли вони витоптували його квіти.
8. Бо він, можливо, був джентельменом, або ж він ставився до них так само лагідно, як вони до нього.
9. Його змусив туберкульоз, безвихідь і постійне приниження його німцями-фашистами.
10. Фрідріх заховав її в стіну, аби фашисти не викинули. Можливо, він хотів, щоб хтось після його смерті розшукав дівчаток і розповів про долю їх тата.
З творчістю Володимира Винниченка я, на жаль, знайома зовсім трохи. Нещодавно у мене була чудова можливість прочитати його новелу «Момент», яка справила на мене сильне враження. Тому я хочу поділитися з вами своїми думками про нещодавно прочитане.
Новела «Момент» написана у стилі імпресіонізму, тому їй притаманна динамічність сюжету, багатство зорових і світових образів, наповненість емоціональна та постійні спалахи почуттів. Читач, знайомлячись з цим твором, перебуває у постійному напруженні, бо сюжет, представлений у ньому, досить оригінальний і незвично побудований. Навіть найпоширеніша тема — тема кохання — має тут досить-таки цікаве обрамлення. Перед нами розгортається історія короткої, миттєвої, але щирої любові між революціонером та міською панночкою у ризикованій для життя ситуації. Як я вже говорила, читати без емоцій неможливо. За задумом автора новела написана від першої особи, тому під час читання здається, що це чийсь щоденних, що ти читаєш чиїсь реальні спогади, знайомишся з фрагментами життя невідомої тобі, але справжньої людини, а це, у свою чергу, додає новелі шарму, інтриги і робить її надзвичайно цікавою, живою. Володимир Кирилович вдало використав у «Моменті» штрихову імпресіоністичну техніку передачі вражень, яка створює «ефект присутності» читача. Особисто мене ще вразили слова панночки Мусі, яка сказала: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість». Оцей її коментар про величне почуття кохання, неординарна його оцінка і погляд на нього змушують кожного переосмислити і своє ставлення до людської любові, можливо, декого ці слова змусять і змінити свою думку про вічне почуття. Якщо трохи замислитись, то можна помітити, що у творі присутня повна полярність думок головних героїв: Муся вважає, що кохання не може тривати довго, почуття обов’язково зіпсується або зникне в буденщині, а революціонер, навпаки, вірить у його довготривалість, вічність. Та все ж революціонер веде себе як справжній чоловік: він поважає думку жінки, погоджується на її умови і повністю змиряється з її поглядами. Тому у кінці, після палкого поцілунку, він не осмілився затримати панночку хоч на мить, а тільки з сердечною любов’ю поцілував краєчок сукні і випустив його, тим самим ознаменував своє чисте і щире почуття до цієї жінки.
У кінцевому підсумку хотілося б тільки висловити свою вдячність Володимиру Кириловичу Винниченку за його майстерне володіння словом і вміння цікаво, неординарно подавати читачам матеріал. Тому бажаю кожному, хто ще не встиг прочитати цю новелу, неодмінно це виправити. Приємних вражень!