Укажіть, яку роль відігравали мандрівні дяки у розвитку літератури. А) продовжували розвивати силабічний вірш
Б) започаткували точнічне віршування
В) започаткували силабо-точнічну систему віршування на народній основі
Г) використовували народну мову

  книга всеволода нестайка "тореадори з васюківки" стала моєю улюбленою, а герої пригод павлуша і ява — найкращими моїми друзями.

павлуша і ява ("насправді його іваном звати") — "найкращі друзяки і напарники". гострий на язик дід салимон каже про них: " ява і павлуша пішли. от хлопці! орли! соколи! гангстери, а не хлопці! нема на них буцегарні".

павлуша і ява роблять дошкульні витівки не тому, що злі за характером: їм хочеться, щоб про них " гриміла на всю васюківку, як радіо на перше травня".

енергія фонтанує з хлопців, тому вони й вигадують різні "штуки — викаблуки". за характером павлуша і ява дуже схожі, але більшим винахідником і лідером у дружніх стосунках є іван. це він вигадав випустити "пугутькало" в клубі під час лекції на тему "виховання дітей у сім'ї", влаштувати бій биків з головною "героїнею" коровою контрибуцією, зробити підводного човна з напівзатопленої

як цікаво читати про всі веселі пригоди павлуші та яви — кмітливих та винахідливих героїв всеволода нестайка! здається, що й сам автор такий же веселий, кумедний чоловік, що добре знається на дитячих характерах, з гумором, іронічно і одночасно з милуванням описує своїх героїв!

Українські народні думи  — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. хоч вони з’явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов’янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірників-бандуристів, кобзарів. дума — вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання співучим голосом під музичний ід кобзи чи бандури).  поява дум припадає на хv–хvі століття. особливості народних дум особливості народних дум (історичних): — зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб; — певне дотримання правдивості життєвих фактів; — докладність поетичної розповіді; — висока поетичність мови; — невелика кількість основних дійових осіб (дві-три); — своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка); — віршована форма (нерівноскладовість рядків, довільна специфіка римування, монорими); — виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри; — усне поширення і зберігання; — варіантність тексту; — великий обсяг (як для фольклорних творів).