Мико́ла Олексі́йович Лука́ш (19 грудня 1919, Кролевець — 29 серпня 1988, Київ) — український перекладач, мовознавець і поліглот.
Миколі Лукашу, першому в Україні, вдалося перекласти «Фауста». За його переклад українською мовою бралися Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг — далі першої частини жоден із них не просунувся. Микола Лукаш працював над ним 18 років. А «Бал в опері» Юліана Тувіма, поему, що сатирично зобразила польське суспільство, взагалі вважали за твір, який годі перекласти, а Лукашу й це вдалося!
У другому томі мемуарів «Наш Лукаш» Дмитро Павличко згадує:
У ті роки Лукашевого «Фауста» читала вся інтелектуальна Україна. Тувім українською мовою звучав краще, ніж в оригіналі. Лукаш використав таке несподіване лексичне багатство нашої мови, так гнучко та слухняно йшла за його рукою могутня плеяда тувімівських метафор, така іронія виблискувала з кожного речення перекладу, що я був зачарований тим усім. Лукашева мова — як небеса, побачені в телескоп. Міріади слів, які год гати простим оком, виступають у його мові зі своїм глибинним світлом.
Крім того, М. Лукаш переклав українською мовою «Мадам Боварі» Флобера, лірику Шіллера, «Декамерон» Бокаччо та багато іншого.
Загалом Микола Лукаш знав 20 мов, з яких вільно перекладав, і був одним з небагатьох перекладачів, які працювали з оригінальним текстом, а не з проміжним перекладом
російськоб
цікавий факт :
Перекладач Микола Лукаш підібрав 286 синонімів до слова "повія"
Жил-был на свете один мужик. Он очень любил науку и изучать окружающий его мир. Познание нового и саморазвитие - были для него смыслом жизни. Ему очень нравилось наблюдать за животными, изучать поведение птиц. Он смотрел на небо, и понимал, что он - лишь малая часть чего-то огромного. Будем называть его - учёным.
Но вот, однажды, одним чудесным утром, ему стало нехорошо. Он чувствовал дрожь по всему телу, ему было очень холодно. Он не понимал, в чем дело.
Оказалось, что он был не один такой. Множество других людей из села переодически чувствовали себя нехорошо.
Поэтому учёный решил последовать их советам - полежать в постельке несколько дней, пока не поправится.
около недели. Мужик выздоровел и решил понять, в чем дело. Он догадался, что, скорее всего, это вызвано повышением температуры его тела. Но как же это понять? Как измерить её?
Учёный провел много дней, недель, месяцев...
И наконец, придумал. Он изобрёл палку, внутри которой находилась ртуть. А называл он её температуромер... Что позже стало - ТЕРМОМЕТР.
Мико́ла Олексі́йович Лука́ш (19 грудня 1919, Кролевець — 29 серпня 1988, Київ) — український перекладач, мовознавець і поліглот.
Миколі Лукашу, першому в Україні, вдалося перекласти «Фауста». За його переклад українською мовою бралися Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг — далі першої частини жоден із них не просунувся. Микола Лукаш працював над ним 18 років. А «Бал в опері» Юліана Тувіма, поему, що сатирично зобразила польське суспільство, взагалі вважали за твір, який годі перекласти, а Лукашу й це вдалося!
У другому томі мемуарів «Наш Лукаш» Дмитро Павличко згадує:
У ті роки Лукашевого «Фауста» читала вся інтелектуальна Україна. Тувім українською мовою звучав краще, ніж в оригіналі. Лукаш використав таке несподіване лексичне багатство нашої мови, так гнучко та слухняно йшла за його рукою могутня плеяда тувімівських метафор, така іронія виблискувала з кожного речення перекладу, що я був зачарований тим усім. Лукашева мова — як небеса, побачені в телескоп. Міріади слів, які год гати простим оком, виступають у його мові зі своїм глибинним світлом.
Крім того, М. Лукаш переклав українською мовою «Мадам Боварі» Флобера, лірику Шіллера, «Декамерон» Бокаччо та багато іншого.
Загалом Микола Лукаш знав 20 мов, з яких вільно перекладав, і був одним з небагатьох перекладачів, які працювали з оригінальним текстом, а не з проміжним перекладом
російськоб
цікавий факт :
Перекладач Микола Лукаш підібрав 286 синонімів до слова "повія"
Вот тебе сказка о создании градусника
Жил-был на свете один мужик. Он очень любил науку и изучать окружающий его мир. Познание нового и саморазвитие - были для него смыслом жизни. Ему очень нравилось наблюдать за животными, изучать поведение птиц. Он смотрел на небо, и понимал, что он - лишь малая часть чего-то огромного. Будем называть его - учёным.
Но вот, однажды, одним чудесным утром, ему стало нехорошо. Он чувствовал дрожь по всему телу, ему было очень холодно. Он не понимал, в чем дело.
Оказалось, что он был не один такой. Множество других людей из села переодически чувствовали себя нехорошо.
Поэтому учёный решил последовать их советам - полежать в постельке несколько дней, пока не поправится.
около недели. Мужик выздоровел и решил понять, в чем дело. Он догадался, что, скорее всего, это вызвано повышением температуры его тела. Но как же это понять? Как измерить её?
Учёный провел много дней, недель, месяцев...
И наконец, придумал. Он изобрёл палку, внутри которой находилась ртуть. А называл он её температуромер... Что позже стало - ТЕРМОМЕТР.