Укр лит Захар беркут составить по плану рассказ. 1) Главарь Тухольской общины .2) портрет и внешность героя. 3) Черты характера Захара Беркута а) добрый и свободолюбивый, б) откровенный и честный в) трудолюбивый г) рассудительный и мужественный д) всетриманий 4. стремление героя 1) защищать родной край от врагов .2) уважать традиции и богов т.3) слушать интересами героях 4) призвать к единству, сплоченности народа к бородьбиз героем .5. Захар беркут патриот русской земли​​

Часто у віршах І.Франка образи, що мають, на перший погляд, побутову основу й виникли внаслідок осмислення поетом реалій тодішнього життя, насправді є складними асоціативними утворен-нями, що поєднують у собі на українському ґрунті образи світової літератури і проблеми тогочасного життя. Не є винятком у цьому відношенні й образ “вічного революціонера” у вірші І.Франка “Гімн”. Можна при-пустити, що він виник за аналогією до образу “Вічного жида” з популярної в середньовіччя старохристиянської легенди про Агасфера. Сюжет вірша І.Франка “Гімн” будується як пояснення, що таке “вічний революцйонер”. У кінцевому результаті – це уніфіковане вираження “незмінної людської натури”, що поєднує в собі одвічний потяг до забезпечення вищого рівня життя “Хоч синам, як не собі”.Запереченням тодішніх політичних реалій і визначення перспектив на майбутнє є сюжет вірша І.Франка “Не пора, не пора, не пора...”. Автор не просто наголошує на волі, але й на щасті, тобто доброму житті й честі – повазі інших народів до українського народу.Обидва вірші стверджують високі принципи національної свідомості. В них закладена думка про початок нового відліку історії україн-ського народу, тому в душі кожного мають відбутися зміни. Розрахунок робиться на пробудження колективної свідомості народу, опроміненої глибоким патріотичним почуттям.Жанр гімну в І.Франка – це твори великої мистецької сили, що набули значної популярності серед читачів, стали вираз-никами найвищих поривів української душі. Їх закличний пафос поєднується з бадьорим пісенно-урочистим ритмом. Автор зверта-ється до символічних образів, викривальних епітетів. Енергійна мело-дика твориться підбором художньо-синтаксичних фігур: повторів-аналогій, анафор, хіазмів, анадиплосисів, синтаксичних паралелізмів, антитез, поєдна-нням ритмічних засобів мовлення.Політична спрямованість гімнів виражається в запереченні одних суспільно значущих моментів і ствердження інших, надає антите-тичної форми поетичному висловлюванню, закличності, що межує з декларатив-ністю.

Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19 – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише “плач і похорон”. З 14-и дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.

2.У біографії Олександра Петровича багато неясностей, але найзагадковіший період – з кінця 1917-о року до 1923-о, коли він повернувся до Харкова з-за кордону. Чи то перебував він у КПУ, чи то уникав партії – незрозуміло, тим більше, що після того, як більшовики остаточно захопили владу, потрібно було посилено доводити перше – з метою вижити. Як би там не було, влітку 1921-о року Довженко раптом почав дипломатичну кар’єру і вирушив працювати до Варшави, а на початку 1922-о року – до Берліну, секретарем консульського відділу Торгового представництва УРСР. “Про закордон я мріяв тільки в дитинстві, тому відрядження мене налякало, – згадував він. – Канцелярская робота була такою неприємною і нудною, що я не виходив з посольства тижнями”.

3. Творчу кар’єру Олександр Петрович починав як художник, причому – як художник-карикатурист. Ще з Берліна він надсилав свої малюнки в гумористично-сатиричний журнал українських комуністів у США Молот. Потім, після повернення в Харків, у 1923-1926-у роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси. Вони були пропагандистсько-тенденційними і “спливли” вже після смерті режисера. Також він створив чимало шаржів на своїх сучасників.

4.У 1930-у році Олександр Петрович поїхав представляти фільм Земля у Європі і, виявляється, мріяв прорватися до Голлівуду. Ось що він писав у листі Сергію Ейзенштейну: “Можете ви разом з товаришами, або з Чапліним, або ще з ким-небудь виписати мене – страшно подумати – в Голлівуд хоча би на один місяць, надіславши мені візу. Я не знаю мови, але я все побачу, Сергію Михайловичу. Мені дуже хотілося би запропонувати Чапліну один мій сценарій. Якби він йому і не підійшов, він міг би знайти в ньому для себе кілька цікавих речей. У нас в цей час ставити його не можна”. Є свідчення, що Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера і в одній зі своїх промов сказав, що “слов’янство поки що дало світові кінематографії одного творця – мислителя та поета, Олександра Довженка”.