як варіант, може щось підійде - колись писала казку про осінь
Сини Осені
Жила-була на світі Осінь. І дуже всі її любили, бо вона була і гарною, і доброю, і щедрою, а що вже роботящою. І було у неї троє синів. Всіх трьох мати любила однаково, хоч і на вдачу хлопці були дуже різні.
Старший син веселий, лагідний, слухняний, мамин помічник. І у полі, і у садку мамі допомагає щедрий урожай збирати та до комори на зиму ховати. Очі у нього син-сині, як небо, чуб кольору спілої пшениці. Назвала його мати Вересень, тому що в той рік, коли він на світ появився дуже вже щедро вродив верес. Верес - така рослина з нектару якої бджілки роблять пахучий і корисний мед. Як гляне мати на сина, так здається ті пахощі медові і чує.
Середній син веселун та розбишака. Байдуже йому, що павутиння бабиного літа не тільки всі кутки в хаті заплели, а й по вулиці літає. Знай собі малює. Одного разу десь відшукав пензлика, фар-би і геть усе навколо розмалював у різні кольори: жовте і червоне листя на деревах, зелені травинки з позолотою. Мати-Осінь побачивши те спершу гримала на сина, а потім сказала: - Що ж сину, якщо ти вже такий хист до малювання маєш, полюбляєш різні кольори назву тебе Жовтнем.
Наймолодший син – Листопад. Хоч і найменший, зате такий вже серйозний, ніби аж сердитий. Листя з дерев зриває, холодним вітром голі дерева студить, небо важкими сірими хмарами вкриває. Мати знає як наймолодшого сина втішити – дуже він радіє, коли на білому коні над лісами-полями пролітає, все навкруги білим сніжком вкриває.
ольга кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в скарбницю української літератури назавжди. письменниця недаремно займає місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця xix - початку xx ст. саме михайло старицький назвав ольгу кобилянську «пишною трояндою в саду української літератури», яка прикрасила українську літературу своїми неперевершеними творам.
доля її була незвичайна. не маючи змоги здобути офіційну освіту, вона осягла самотужки багатства світової культури, щоб служити словом своєму народові, і піднялася до вершин дум і сподівань народних.
«я любила народ і люблю його до сьогоднішньої хвилі, і дивлюся на нього тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу участь природи…гей, яке багатство, яка свіжість, яка глибінь криється, який гарний матеріал на будучність! де є народ там і культура, й сила буде…»,- писала ольга кобилянська.
яв ви вже могли здогадатися сьогодні на уроці ми будемо говорити про життєвий шлях ольги кобилянської, та «побуваємо» у літературно-меморіальному музеї ольги кобилянської.
Відповідь:
як варіант, може щось підійде - колись писала казку про осінь
Сини Осені
Жила-була на світі Осінь. І дуже всі її любили, бо вона була і гарною, і доброю, і щедрою, а що вже роботящою. І було у неї троє синів. Всіх трьох мати любила однаково, хоч і на вдачу хлопці були дуже різні.
Старший син веселий, лагідний, слухняний, мамин помічник. І у полі, і у садку мамі допомагає щедрий урожай збирати та до комори на зиму ховати. Очі у нього син-сині, як небо, чуб кольору спілої пшениці. Назвала його мати Вересень, тому що в той рік, коли він на світ появився дуже вже щедро вродив верес. Верес - така рослина з нектару якої бджілки роблять пахучий і корисний мед. Як гляне мати на сина, так здається ті пахощі медові і чує.
Середній син веселун та розбишака. Байдуже йому, що павутиння бабиного літа не тільки всі кутки в хаті заплели, а й по вулиці літає. Знай собі малює. Одного разу десь відшукав пензлика, фар-би і геть усе навколо розмалював у різні кольори: жовте і червоне листя на деревах, зелені травинки з позолотою. Мати-Осінь побачивши те спершу гримала на сина, а потім сказала: - Що ж сину, якщо ти вже такий хист до малювання маєш, полюбляєш різні кольори назву тебе Жовтнем.
Наймолодший син – Листопад. Хоч і найменший, зате такий вже серйозний, ніби аж сердитий. Листя з дерев зриває, холодним вітром голі дерева студить, небо важкими сірими хмарами вкриває. Мати знає як наймолодшого сина втішити – дуже він радіє, коли на білому коні над лісами-полями пролітає, все навкруги білим сніжком вкриває.
Пояснення:
ответ:
объяснение:
ольга кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в скарбницю української літератури назавжди. письменниця недаремно займає місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця xix - початку xx ст. саме михайло старицький назвав ольгу кобилянську «пишною трояндою в саду української літератури», яка прикрасила українську літературу своїми неперевершеними творам.
доля її була незвичайна. не маючи змоги здобути офіційну освіту, вона осягла самотужки багатства світової культури, щоб служити словом своєму народові, і піднялася до вершин дум і сподівань народних.
«я любила народ і люблю його до сьогоднішньої хвилі, і дивлюся на нього тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу участь природи…гей, яке багатство, яка свіжість, яка глибінь криється, який гарний матеріал на будучність! де є народ там і культура, й сила буде…»,- писала ольга кобилянська.
яв ви вже могли здогадатися сьогодні на уроці ми будемо говорити про життєвий шлях ольги кобилянської, та «побуваємо» у літературно-меморіальному музеї ольги кобилянської.