ДИТИНСТВО I ЮНIСТЬ ПОЕТА.Павло Григорович Тичина народився в селi Пiски на Чернiгiвщинi в багатодiтнiй сiм'ï сiльського дяка, який був водночас i вчителем "школи грамоти". Вiд батька вiн мав музичну обдарованiсть, вiд матерi - любов до украïнськоï пiснi. Першi роки минули у свiтi чарiвноï природи. Матерiальна скрута змусила батька вiддати дев'ятирiчного Павла до бурси. Довелося хлопцевi самотужки заробляти собi на шматок хлiба: вiн спiвав у Троïцькому хорi мiста Чернiгова. СЛАВА I ТРАГЕДIЯ ПОЕТА.1. Вiтру вiтровiння... (Пiсля виходу перших вiршiв молодого поета з'явилися позитивнi вiдгуки вiдомих письменникiв. Вони вiдзначали оригiнальнiсть стилю Тичини, тематичне розмаïття, красу украïнського слова.) 2. Доби новоï знак. (Революцiя 1917 року не була для Тичини несподiваною. Вiн iз захватом молодостi чекав на неï, мрiяв, що нова доба стане ерою щастя, що всi люди будуть вiльнi, рiвнi. Своïми творами поет заперечував модне в той час декадентство. Враження революцiйних битв захопили творчу уяву митця.) 3. Його шляхи, його болiння... (Революцiя гналася за поетом, як дикий кiнь. Кожна його нова збiрка - це гiмн новiй добi. I нiколи було зупинитися, роздивитися навколо: страшно було побачити голоднi очi помираючих у 1932-1933 рокiв, не хотiлося вiрити у тисячi ешелонiв, якi везли цвiт нацiï на погибель у далекi суворi краï. Заколисувало сумлiння "чуття єдиноï родини", бо голосно зазвучала на знелюднiлих полях "пiсня трактористки", бо "партiя веде" в омрiяне майбуття.) 4. Перетворення "сонячних кларнетiв" на "пофарбовану дудку". (Павло Тичина досяг у Радянському Союзi, здається, всього, про що мiг мрiяти поет. Кожен його рядок друкувався i ставав хрестоматiйним, нагороди сипалися на поета дощем. Вiн ретельно вивчав марксистську фiлософiю, хотiв набутi знання викласти в поетичнiй формi, а з-пiд пера лiзло щось дике i недолуге: Перекочовуючи насичуючись кiлькiсно якiсно перехоплюючись проймаючи взаємно протилежностi прямуєм за законом дiалектики до незмiренного майбутнього. Поет кидався шукати нових форм вiрша, ставив слова у неприродну для них позицiю й отримував абракадабру: ...одна одна турбацiя традицiй пiдрiзацiя колективiзацiя Або: Незборено залiзяно пройти без каяття не спать голубо-сизяно наукою пронизано щоб все було життя. I тiльки на схилi життя Павло Григорович у вузькому колi близьких зiзнався, що в оцiнцi його творчостi об'єктивним був лише Євген Мала-нюк - поет-вигнанець, який сказав, що вiд сонячних кларнетiв Тичини пофарбована дудка зосталась.) ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТI ПАВЛА ТИЧИНИ.Та як би там не було, а Тичина був видатним поетом украïнськоï лiтератури. Його раннi твори - це шедеври пейзажноï i любовноï лiрики. Вони показали красу украïнськоï природи, цноту i замрiянiсть першого кохання. У цьому Тичина був i залишився неперевершеним.
Любов до рідної землі народжується з першим подихом, людини. і якою сильною буде ця любов, залежить від того, як живе людина. якщо вона боротиметься — то і любов буде рости, міцніти, а якщо волочитиметься по світу — то і любов ця всохне, зачахне. і тоді замість серця буде пустка. але згадаймо тих, хто платив велику ціну для того, щоб пустки не було. це стосується широко відомого нині українського письменника івана багряного та його героїв, що живуть на сторінках роману "тигролови". головним героєм роману є григорій многогрішний — нащадок славного предка дем'яна многогрішного, який у xvii столітті був висланий разом із сім'єю до сибіру. григорій у xx столітті іде тією ж стежкою на каторгу. ми ше не бачимо цього в'язня, але відчуваємо, що це неординарна людина. чим же він міг так залякати, шо його присутність у поїзді, який везе каторжників, перевіряють на кожній зупинці, сам начальник конвою пильнує многогрішного? але не вдалося утримати конвою шаленої молодості. григорій, вирізавши ножем у підлозі кілька дощок, вистрибнув з вагона. це був стрибок у безвість, але саме після цього вчинку многогрішний перетворився на легенду для тих людей, які вимушені були їхати далі. чекісти одразу розіслали телеграми по всій транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах. вони шукали особливого злочинця, якого було засуджено на 25 років.
про особливість цього хлопця можна було здогадатися ще на самому початку, коли через заґратовані вікна на начальника дивились дві цятки блискучих очей. ці ж самі блискучі, але разом з тим і божевільні очі ми побачимо через деякий час, коли зустрінемо григорія у тайзі. він, украй виснажений, обірваний, з давно не голеним обличчям, бореться зі смертю, бореться за життя. так, йому треба перебороти голод, холод, страх, інакше — для чого ж він тікав. хіба для того, щоб померти у тайзі? коли григорій поголився знайденим і самим же ві мисливським ножем, ми побачили "суворе, металеве великі очі горіли немов у божевільного". усе це наслідок немислимих для людини фізичних та моральних страждань, яких він зазнав у катівнях нквс. але за що мучився цей юнак? може, за те, що походить з трипілля, з того краю, у якому саме перебування виховує у людині відчуття причетності, глибинного зв'язку з праісторією свого народу. а може, через те його катовано, що він є правнуком дем'яна многогрішного, а у радянські часи вважалося майже злочинним мати шляхетне походження. чи через те, що брав участь у знаменитому холодноярівському повстанні, мета якого — "воля україни або смерть". остання причина говорить про григорія як про людину, наділену дійовим патріотизмом. отож, виявляється, що ще юнаком він пройшов горнило національно-визвольної боротьби. а потім підпілля, роки навчання в києві, опанування професії інженера-авіатора, арешт, катівні нквс. скільки випало на долю хлопця? безперечно він вийшов з усіх цих негараздів як герой, з гордо піднятою головою, як лицар української національної ідеї. через те, що він зараз опинився у родині сірків і відходить від нелюдських знущань, здоровіє фізично і духовно, ми не можемо казати, що григорій зрікся своєї ідеї. його участь у боротьбі за долю свого рідного народу ще попереду. він обов'язково повернеться в україну будь-якою ціною, бо йому боляче чути журливу українську пісню з концтабору, бачити сльози дочок розкуркулених батьків, українських дівчат, які торгують собою в хабаровському ресторані, аби врятувати собі життя. григорій не може спокійно дивитися, як одна з них, не витримавши ганьби, схилилась і заплакала. "григорій рипнув зубами. зціпив їх до болю. вибух раптової, несамовитої люті струснув ним. йому хотілось враз ревнути дико, скажено, схопитись і потрощити все! — поламати стільці, побити на цурки люстру, порозкидати фаготи й габої, поперекидати порозганяти все " многогрішний сприймає біль дівчини як свій власний, цим самим підкреслюючи, що залишається органічною частиною свого народу. таке співчутливе ставлення до співвітчизників є результатом надзвичайно високої моральності, духовної шляхетності. хлопець здатен ризикувати своїм власним життям, аби іншим. варто пригадати той факт, що він, не знаючи тайги, вночі іде шукати воду, бо всім хочеться пити, особливо жінкам і дитині хто його примушував це робити? але відчуття чужого болю переважає власний страх, невпевненість у собі. григорій наділений винятковою делікатністю і скромністю у стосунках із наталкою, яку врятував від ведмедя, ризикуючи знову ж таки власним життям. разом із своїми позитивними рисами характеру многогрішний наділений також і здатністю до помсти. але це помста не за власні інтереси, це помста за скривджену батьківщину. пригадаймо погоню григорія за своїм кривдником мед вином, рішучість, з якою він розстріляв ворога свого народу.
Чернiгiвщинi в багатодiтнiй сiм'ï сiльського дяка, який був водночас i
вчителем "школи грамоти". Вiд батька вiн мав музичну обдарованiсть, вiд матерi -
любов до украïнськоï пiснi. Першi роки минули у свiтi чарiвноï
природи. Матерiальна скрута змусила батька вiддати дев'ятирiчного Павла до бурси.
Довелося хлопцевi самотужки заробляти собi на шматок хлiба: вiн спiвав у
Троïцькому хорi мiста Чернiгова.
СЛАВА I ТРАГЕДIЯ ПОЕТА.1. Вiтру вiтровiння... (Пiсля виходу перших вiршiв молодого поета з'явилися
позитивнi вiдгуки вiдомих письменникiв. Вони вiдзначали оригiнальнiсть стилю
Тичини, тематичне розмаïття, красу украïнського слова.)
2. Доби новоï знак. (Революцiя 1917 року не була для Тичини несподiваною.
Вiн iз захватом молодостi чекав на неï, мрiяв, що нова доба стане ерою щастя,
що всi люди будуть вiльнi, рiвнi. Своïми творами поет заперечував модне в
той час декадентство. Враження революцiйних битв захопили творчу уяву митця.)
3. Його шляхи, його болiння... (Революцiя гналася за поетом, як дикий кiнь. Кожна
його нова збiрка - це гiмн новiй добi. I нiколи було зупинитися, роздивитися навколо: страшно було
побачити голоднi очi помираючих у 1932-1933 рокiв, не хотiлося вiрити у тисячi ешелонiв, якi везли цвiт нацiï на
погибель у далекi суворi краï. Заколисувало сумлiння "чуття єдиноï
родини", бо голосно зазвучала на знелюднiлих полях "пiсня трактористки", бо
"партiя веде" в омрiяне майбуття.)
4. Перетворення "сонячних кларнетiв" на "пофарбовану дудку". (Павло Тичина досяг
у Радянському Союзi, здається, всього, про що мiг мрiяти поет. Кожен його рядок
друкувався i ставав хрестоматiйним, нагороди сипалися на поета дощем. Вiн ретельно
вивчав марксистську фiлософiю, хотiв набутi знання викласти в поетичнiй формi, а
з-пiд пера лiзло щось дике i недолуге:
Перекочовуючи насичуючись кiлькiсно якiсно перехоплюючись проймаючи взаємно
протилежностi прямуєм за законом дiалектики до незмiренного майбутнього.
Поет кидався шукати нових форм вiрша, ставив слова у неприродну для них позицiю й
отримував абракадабру: ...одна одна турбацiя традицiй пiдрiзацiя колективiзацiя
Або: Незборено залiзяно пройти без каяття не спать голубо-сизяно наукою пронизано
щоб все було життя.
I тiльки на схилi життя Павло Григорович у вузькому колi близьких зiзнався, що в
оцiнцi його творчостi об'єктивним був лише Євген Мала-нюк -
поет-вигнанець, який сказав, що вiд сонячних кларнетiв Тичини пофарбована дудка
зосталась.)
ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТI ПАВЛА ТИЧИНИ.Та як би там не було, а Тичина був
видатним поетом украïнськоï лiтератури. Його раннi твори - це
шедеври пейзажноï i любовноï лiрики. Вони показали красу
украïнськоï природи, цноту i замрiянiсть першого кохання. У цьому Тичина
був i залишився неперевершеним.
але згадаймо тих, хто платив велику ціну для того, щоб пустки не було. це стосується широко відомого нині українського письменника івана багряного та його героїв, що живуть на сторінках роману "тигролови".
головним героєм роману є григорій многогрішний — нащадок славного предка дем'яна многогрішного, який у xvii столітті був висланий разом із сім'єю до сибіру. григорій у xx столітті іде тією ж стежкою на каторгу. ми ше не бачимо цього в'язня, але відчуваємо, що це неординарна людина. чим же він міг так залякати, шо його присутність у поїзді, який везе каторжників, перевіряють на кожній зупинці, сам начальник конвою пильнує многогрішного?
але не вдалося утримати конвою шаленої молодості. григорій, вирізавши ножем у підлозі кілька дощок, вистрибнув з вагона. це був стрибок у безвість, але саме після цього вчинку многогрішний перетворився на легенду для тих людей, які вимушені були їхати далі.
чекісти одразу розіслали телеграми по всій транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах. вони шукали особливого злочинця, якого було засуджено на 25 років.
про особливість цього хлопця можна було здогадатися ще на самому початку, коли через заґратовані вікна на начальника дивились дві цятки блискучих очей. ці ж самі блискучі, але разом з тим і божевільні очі ми побачимо через деякий час, коли зустрінемо григорія у тайзі. він, украй виснажений, обірваний, з давно не голеним обличчям, бореться зі смертю, бореться за життя. так, йому треба перебороти голод, холод, страх, інакше — для чого ж він тікав. хіба для того, щоб померти у тайзі?
коли григорій поголився знайденим і самим же ві мисливським ножем, ми побачили "суворе, металеве великі очі горіли немов у божевільного".
усе це наслідок немислимих для людини фізичних та моральних страждань, яких він зазнав у катівнях нквс. але за що мучився цей юнак? може, за те, що походить з трипілля, з того краю, у якому саме перебування виховує у людині відчуття причетності, глибинного зв'язку з праісторією свого народу. а може, через те його катовано, що він є правнуком дем'яна многогрішного, а у радянські часи вважалося майже злочинним мати шляхетне походження. чи через те, що брав участь у знаменитому холодноярівському повстанні, мета якого — "воля україни або смерть". остання причина говорить про григорія як про людину, наділену дійовим патріотизмом.
отож, виявляється, що ще юнаком він пройшов горнило національно-визвольної боротьби. а потім підпілля, роки навчання в києві, опанування професії інженера-авіатора, арешт, катівні нквс. скільки випало на долю хлопця? безперечно він вийшов з усіх цих негараздів як герой, з гордо піднятою головою, як лицар української національної ідеї.
через те, що він зараз опинився у родині сірків і відходить від нелюдських знущань, здоровіє фізично і духовно, ми не можемо казати, що григорій зрікся своєї ідеї. його участь у боротьбі за долю свого рідного народу ще попереду. він обов'язково повернеться в україну будь-якою ціною, бо йому боляче чути журливу українську пісню з концтабору, бачити сльози дочок розкуркулених батьків, українських дівчат, які торгують собою в хабаровському ресторані, аби врятувати собі життя. григорій не може спокійно дивитися, як одна з них, не витримавши ганьби, схилилась і заплакала. "григорій рипнув зубами. зціпив їх до болю. вибух раптової, несамовитої люті струснув ним. йому хотілось враз ревнути дико, скажено, схопитись і потрощити все! — поламати стільці, побити на цурки люстру, порозкидати фаготи й габої, поперекидати порозганяти все " многогрішний сприймає біль дівчини як свій власний, цим самим підкреслюючи, що залишається органічною частиною свого народу.
таке співчутливе ставлення до співвітчизників є результатом надзвичайно високої моральності, духовної шляхетності. хлопець здатен ризикувати своїм власним життям, аби іншим. варто пригадати той факт, що він, не знаючи тайги, вночі іде шукати воду, бо всім хочеться пити, особливо жінкам і дитині хто його примушував це робити? але відчуття чужого болю переважає власний страх, невпевненість у собі.
григорій наділений винятковою делікатністю і скромністю у стосунках із наталкою, яку врятував від ведмедя, ризикуючи знову ж таки власним життям.
разом із своїми позитивними рисами характеру многогрішний наділений також і здатністю до помсти. але це помста не за власні інтереси, це помста за скривджену батьківщину. пригадаймо погоню григорія за своїм кривдником мед вином, рішучість, з якою він розстріляв ворога свого народу.