УМОЛЯЮ балов
1. Яке значення має вступ до поеми?

2. Чому героїня твору порівнюється із тополею?

3. Через яке питання діда збентежилась Ганна? Чим пояснити таку поведінку

наймички?

4. Що змусило Ганну піти на прощу до Києва?

5. Яким було перебування Ганни у Києві?

6. Чим милувався старий Трохим, сидячи на призьбі?

7. З яким настроєм вже в котре повернулася Ганна з Києва?

8. Чому вона нічого собі не придбала, а останнього бубличка розділила між

дітьми, нічого собі не залишивши?

9. Чому, на думку Ганни, тяжко вмирати у чужій теплій хаті?

10. Чим пояснити те, що після смерті Ганни «земля задрожала»?

11. Над чим змушує задуматися поема, після закінчення її читання?

12. Яку життєву основу має «Наймичка»? Чи є цей твір актуальним?​

А ви коли-небудь замислювалися про те, наскільки дивна і незвичайна наша планета? Звичайно, серед всій цій шаленій круговерті життя, під безперервним тягарем щоденних турбот і проблем складно просто зупинитися і знайти час на те, щоб просто захопитися таким чудовим і єдиним у своєму роді світом - планетою Земля. Практично всі планети Сонячної системи мають величні імена: Марс, Венера, Юпітер - суцільно імена могутніх богів. А наша скромно названа Земля, хоч і невелика за розмірами, володіє однією безперечною перевагою - на ній є життя. Сучасній людині досить важко подумки перенестися в далеке-далеке минуле, на кілька мільярдів років тому і уявити нашу планету такою, якою вона була до появи перших живих істот - всього лише одним холодним елементом галактики. Дуже довго працювала наша планета над всім тим, що для людей звично і непорушно - над створенням морів, океанів, озер і річок, над розподілом материків, над появою власне нас - розумних людей.Як ви думаєте, для чого природа наділила нас розумом, умінням відчувати певні емоції, мисленням? Уже точно не для того, щоб ми, люди, самі досконалі створіння планети, забруднювали її, знищували рідкісні види флори і фауни, шкодили навколишньому середовищі! Напевно будь-яка людина, хоча б раз побачив знімки нашої дивовижної планети з космосу, визнає, що Земля чудово красива. Жодна з планет Сонячної системи не перевершує красу нашої, рідної. Так чому ж люди так наполегливо знищують, засмічують її - матір всього людства? Одні з перших, що з'явилися на Землі живих організмів - це рослини. Будь першокласник знає, що не будь рослин - не було б і повітря на нашій планеті. У якомусь сенсі рослини - це наші легені. Зникне повітря - зникне і всяке життя. Для чого ж ми шкодимо самі собі, знищуючи ліси (тим самим знищуючи і тварин, чиїм місцем проживання ліс є) і скорочуючи чисельність рослин?Навіщо ми забруднюємо воду відходами підприємств, так і звичайним побутовим сміттям гублячи при цьому всіх мешканців підводних глибин? А потім скаржимося, що у нас біжить з кранів заражена «хімією» вода. Виходить, що наша планета дає нам, своїм нерозумним створінням тільки хороше - повітря, воду, їжу. А натомість ми завдаємо їй шкоду, яка далеко не завжди є можливість виправити. Кожен чоловік повинен постійно пам'ятати про те, що наша планета - це не просто середа існування, величезний куля, по якому розкидано все населення Землі.Наша планета - це наш дім, а у власному будинку не можна допускати безладу, бруду і сміття. Наша планета - ця наша мати, а матері не можна ставитися зі зневагою, не шкодити їй, не можна просто бездумно користуватися її благами, не дбаючи про їх збереження і нічого не віддаючи натомість. Не можна забувати про те, що людям дано розум, а це значить, що кожна людина несе відповідальність за все те, що його оточує.

П’єса “Мартин Боруля” Івана Карпенка-Карого часто стає предметом літературного аналізу, адже її глибинний зміст та стилістичні особливості викликають цікавість. Образ головного персонажа – Мартина Борулі – не однозначний: над ним сміються, осуджують, але зрозумівши – співчувають його особистій драмі. Що ж драматичного у житті героя?

Він досить заможний селянин, має родину, члени якої його поважають та підтримують. Отже, є і достаток, і люблячі люди. Але одне не дає йому спокою – те, що він простого, “мужицького” роду. Та ще й деякі гонористі паничі підливають масло у вогонь, демонструючи вищість свого походження.

Твір починається з того, що Мартин Боруля планує подати апеляцію на компромісне рішення суду щодо конфлікту зі шляхтичем Красовським, який обізвав його бидлом, а сина Степана – телям. І привід для подальшої боротьби знайшовся – документ, в якому говориться, що рід Боруля може претендувати на дворянство. Герой вирішує будь-що добитися благородного статусу, адже тоді вже ніхто не посміє назвати його бидлом, бо він буде справжнім дворянином. Образ Мартина Борулі не просто так виник в уяві письменника.

Батько Карпенка-Карого переживав подібну особисту драму, він також домагався відновлення втраченого колись дворянства. Герой і прототип однаково не отримують бажаного через бюрократичну неточність. Можливо, те, що образ Мартина Борулі автор багато в чому писав з рідної людини, обумовило особливу емоційність опису героя, гіперболізовану драматичність діалогів. Згадаємо, як переймається Боруля через завдану образу, як пишається можливістю стати дворянином.

В цей час нібито все життя героя підкорюється одній всепоглинаючій ідеї. Боруля старається (аж понад міру!) стати гідним дворянства. Він примушує себе подовгу спати, що є, на його думку, звичним для шляхтичів; не дозволяє дітям братися до “чорної” роботи; намовляє дружину вчитися заварювати чай та кофій. Але такий “панський б життя абсолютно не підходить простому душею герою та його родині. Вони звикли до чесної праці, а лінь та апатія дворян їм не властива. І це насправді є їхніми перевагами.

Але у той час панівним класом залишалося дворянство, тому навіть його недоліки вважалися “шляхетними” звичками. Тому Мартин Боруля готовий був знехтувати своє природою та перебудувати життя на дворянський лад. Та виходило в нього це надзвичайно кумедно. Можливо, драма героя навіть не у тому, що його хтось обізвав “бидлом” через відсутність статусу, а у тому, що він сам себе почував таким. Почуття власної неповноцінності заважало щасливо жити.

Він мав хороше життя, але прагнув кращого. Та як відомо – “краще є ворогом хорошого”. І це яскраво видно у фіналі твору, коли через однісіньку помилку у прізвищі всі старання домогтися дворянства зводяться нанівець. Герой у розпачі, адже стільки затрачено сил, грошей. Він навіть готовий був пожертвувати особистим щастям доньки. І все заради чого?

Заради примарного статусу. На щастя, Мартин Боруля все ж зрозуміє свою помилку – що ніякий папірець не звеличить людину, а тільки вона сама своїми гідними вчинками.