УМОЛЯЮ! Дать ответы на во по тексту! ТЕКСТ!
Перед ним сиділа дівчина. Але не Наталка, не сестра. Зовсім не вона. Чужа якась
дівчина. Але ж така хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від
сонця.
В голові Григорієві паморочилося від явної галюцинації. Він покотив її по
подушці вправо – глянув, вліво – глянув. Роздивився по хаті. У кутку рясніли образи,
королівськими рушниками прибрані, кропило з васильків за Миколою Чудотворцем.
Чорні cтрастяні хрести напалені на стелі… Він лежить на великому дерев’яному
ліжкові, роздягнений, накритий вовняною ковдрою чи киреєю. Пахне васильками…
У вікно знадвору зазирає сонце. Мати в очіпку і в рясній стародавній спідниці,
посміхаючись, несе тарілки в двері… За нею йде бистроока дівчина виступає, мов
горлиця… Біля вікна, тримаючи козацьке сідло й умивальник, звівся й стоїть
густобровий, кремезний парубок…
Григорій заплющує очі. Дівчина щось говорить… Що це? Той голос, той шалений,
передсмертний крик мисливця, припертого ведмедем, - останнє враження, що він виніс
із життя. Але ж то був чоловік, у штанях, у шкірянім, мисливськім одязі…Так, то був
чоловік, юнак…
Григорій розплющує очі – перед ним стоїть дівчина … Стало легко, і радісно, і
дивно. Біля нього стояли рідні, близькі люди. На далекім, далекім краєчку землі, після
всього жаху - близькі й рідні люди! Стурбовані за ньо-
го, упадають біля нього, як мати, як батько, як сестра і брат. І Київ ще тут є десь один.
Григорій потер чоло і засміявся. А всередині йому гейби хлоп’я танцювало і било в
долоні: «Жив! Жив! Житимеш!» І хотілося сказати щось хороше – хороше.
- Мамо…- і затнувся, дивлячись на матір: - Дозвольте вас так називати, бо ви ж
така… як і моя мати.
ВО Творче з елементами аналізу
- Визначте тему й основну думку висловлюваного.
- Даний текст не має назви. Пригадайте, що враховується, коли дається назва тексту?
Дайте назву текстові. Що відображає ваша назва: тему чи ідею твору?
- Довести належність тексту до художнього стилю.
Знайти в тексті епітети, метафори, порівняння. Яку роль вони відіграють у художньому
висловлюванні?
- Визначте тип мовлення
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Відповідь:На слова Андрія Малишка написано чимало пісень, що стали загальнонародними та уславили поета. Його поезія – глибока, натхненна і дуже щира. Поет у кожному зі своїх рядків переживає те, про що розповідає. Для віршів Андрія Малишка характерна ліричність, емоційність та експресивність, прозорість змісту, і, особливо, музикальність. Музичність та витонченість поезіїї досягається використанням різних тропів. Так, для більшої милозвучності, автор використовує засоби емоційної фонетики (анафори, епіфори, алітерації, асонанси, повтори). Наприклад, у вірші, що став піснею «Вчителька», знаходимо повтор слів «летять-летять», повтор звертання «вчителько моя, зоре світова». Такі повтори створюють атмосферу пісні, до її легшому усвідомленню, запам’ятовуванню. Також знаходимо чимало речень з різною інтонацією: «Раднице моя на Вкраїні милій!», «Де тебе питать», які надають твору емоційності. Поєднання особливих інтонацій, щемливих сюжетів, близьких для людства тем з великим успіхом зробили твори Андрія Малишка дійсно народними. І саме завдяки особливому поетичному таланту автора, пісні «Стежина», «Київський вальс», «Вчителька» та багато інших навіки будуть у наших душах, залишаючи легкий присмак ностальгії.
Пояснення: якось так