Ліро-епічний твір — це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки. Людина тут зображується ніби у двох планах: з одного боку передаються певні події її життя, а з другого — переживання, емоції, настрої. До творів такого штибу найчастіше відносять баладу, думу, байку, співомовку, а також поему, іноді — роман у віршах:
У ліро-епічних творах наявні розгорнутий сюжет і система образів, як і в епічних творах. Однак в епічному творі, зображуючи події та характери, автор майже не проявляє себе безпосередньо, бо він стоїть осторонь від описуваного. У ліро-епічних творах автор, зображуючи події та характери, принагідно, але прямо й безпосередньо висловлює свої думки і почуття, викликані в ньому цими подіями та вчинками персонажів, дає їм оцінку. Більша, ніж в епічних творах, увага приділяється розкриттю внутрішнього стану героїв. Крім того, в ліро-епічних творах є ще один персонаж, якого немає й бути не може ні в епосі, ні в драмі,- ліричний герой, в ролі якого виступає найчастіше автор.
Ліро-епічні твори пишуться майже виключно віршованою мовою, яка надає викладу художнього матеріалу більшої урочистості, натхненності, ліричності.
Приклад ліро-епічного твору - поема М. Вороного "Євшан-зілля"; драма-феєрія Лесі Українки "Давня казка".
Поема «Сон» є одним із шедеврів творчості Т.Г. Шевченка. Цей твір став прекрасним відображенням життя людей села у тяжкі роки кріпосництва.
Поема була написана у 1844 році, коли кріпосництво сильно стисло груди простого народу, довело країну до голоду та глибокої залежності від панів. Обурений покірністю народу та безладдям з боку багатіїв, Т. Шевченко з глибокою ненавистю відзивається про панів, кажучи:
Накралися! А що взяли На той свiт з собою?
Також, Шевченко описує страждання трудівників – кріпосних у селах, змальовуючи страшні картини:
А онде пiд тином опухла дитина, Голоднее мре, а мати пшеницю на панщинi жне.
Мені здається, що великий український поет тяжко переживав за долю свого народу, розповідаючи нам, читачам, як тяжко жилося в нашій країні.
Також, поема наповнена гнівними висловами про царя Миколі І та всіх панів.
Аж потiють та товпляться, Щоб то ближче стати Коло самих: може, вдарять Або дулю дати благоволять…
Так виражати свої думки на той час було дуже небезпечно, що могло коштувати життя, але Шевченко не боявся смерті, він всією душею мріяв про покрашення життя для його рідної Батьківщини, для її багатостраждального, але такого прекрасного народу.
Мені також подобаються описи декабристів, яких автор вважав дійсно сміливими людьми, що ризикували своїм життям заради Батьківщини.
Описуючи Петербург, автор називає лайливими словами всіх прихвоснів царя, які підлещуються за гроші, а простих людей змушують працювати день і ніч на панщині.
Мене дуже вразила ця поема Т.Г. Шевченка, яка повністю, без страху розкривала тих, хто знущався з українського народу, доводив його до голоду. Великий український поет прекрасно описує страждання рідного народу і закликає до боротьби за щасливе, незалежне та радісне майбутнє своїх дітей.
Відповідь:
Ліро-епічний твір — це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки. Людина тут зображується ніби у двох планах: з одного боку передаються певні події її життя, а з другого — переживання, емоції, настрої. До творів такого штибу найчастіше відносять баладу, думу, байку, співомовку, а також поему, іноді — роман у віршах:
У ліро-епічних творах наявні розгорнутий сюжет і система образів, як і в епічних творах. Однак в епічному творі, зображуючи події та характери, автор майже не проявляє себе безпосередньо, бо він стоїть осторонь від описуваного. У ліро-епічних творах автор, зображуючи події та характери, принагідно, але прямо й безпосередньо висловлює свої думки і почуття, викликані в ньому цими подіями та вчинками персонажів, дає їм оцінку. Більша, ніж в епічних творах, увага приділяється розкриттю внутрішнього стану героїв. Крім того, в ліро-епічних творах є ще один персонаж, якого немає й бути не може ні в епосі, ні в драмі,- ліричний герой, в ролі якого виступає найчастіше автор.
Ліро-епічні твори пишуться майже виключно віршованою мовою, яка надає викладу художнього матеріалу більшої урочистості, натхненності, ліричності.
Приклад ліро-епічного твору - поема М. Вороного "Євшан-зілля"; драма-феєрія Лесі Українки "Давня казка".
Поема була написана у 1844 році, коли кріпосництво сильно стисло груди простого народу, довело країну до голоду та глибокої залежності від панів. Обурений покірністю народу та безладдям з боку багатіїв, Т. Шевченко з глибокою ненавистю відзивається про панів, кажучи:
Накралися! А що взяли
На той свiт з собою?
Також, Шевченко описує страждання трудівників – кріпосних у селах, змальовуючи страшні картини:
А онде пiд тином опухла дитина,
Голоднее мре,
а мати пшеницю на панщинi жне.
Мені здається, що великий український поет тяжко переживав за долю свого народу, розповідаючи нам, читачам, як тяжко жилося в нашій країні.
Також, поема наповнена гнівними висловами про царя Миколі І та всіх панів.
Аж потiють та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати благоволять…
Так виражати свої думки на той час було дуже небезпечно, що могло коштувати життя, але Шевченко не боявся смерті, він всією душею мріяв про покрашення життя для його рідної Батьківщини, для її багатостраждального, але такого прекрасного народу.
Мені також подобаються описи декабристів, яких автор вважав дійсно сміливими людьми, що ризикували своїм життям заради Батьківщини.
Описуючи Петербург, автор називає лайливими словами всіх прихвоснів царя, які підлещуються за гроші, а простих людей змушують працювати день і ніч на панщині.
Мене дуже вразила ця поема Т.Г. Шевченка, яка повністю, без страху розкривала тих, хто знущався з українського народу, доводив його до голоду. Великий український поет прекрасно описує страждання рідного народу і закликає до боротьби за щасливе, незалежне та радісне майбутнє своїх дітей.