умоляю вас прямо сейчяс о ​

Твір панаса мирного «хіба ревуть воли, як ясла повні? » вражає тим, що детально охопив усю соціальну проблематику. цей твір вражає не тільки свою актуальністю в будь-який час, але й і гарно розкритими образами, що дає змогу зрозуміти краще головню ідею та зміст. зараз спробуємо порівняти два дуже суперечливих образи: чіпки і грицька. свій життєвий шлях чіпка та грицько починали однаково: вони були однолітками, з бідних родин, відмінністю було те, що грицько – сирота. але згодом, коли вирішували долю, грицько пішов на заробітки, і поступово, через жагу до багатства, у нього з’являється скупість, жадібність. якщо метою чіпки були пошуки правди та служба суспільству, то метою грицька – одружитися на багатій дівчині. чіпка не погоджується підкорятися, але у пошуках правди, він повертає на поганий шлях, в той час як грицько тихо живе, нічим не переймаючись. чіпка, розчарувавшись у житті, стає вбивцею, деградує. але у повстанні селян себе гідно проявляє, на відмінну від грицька. в результаті чіпку вбили, а грицько хизувався своїм боягузтвом. отже, не зважаючи на те, що ці персонажі росли в одному середовищі, вони абсолютно різні, як за характерами, так і за життєвими позиціями. вони йдуть за абсолютно різними стежками. єдине спільне те, що ці стежки однаково не праведні. не зважаючи на те, що чіпка став вбивцею та займався поганими справами, розчарувавшись у світі, читачам він ближче, ніж підлий та боягузливий грицько. адже чіпка намагався знайти правду та справедливість, зрозуміти не чесність світу, а не знайшовши відгуку, просто зламався як особистість. а грицька це ніколи не хвилювало, від міг лише зраджувати та заздрити. тому і стає прикро, коли чіпка, який все ж був непідкореною людиною зі стержнем, помирає, а грицько, через свою втечу, залишається жити як і раніше.

   Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку. 

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків. 

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. 
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.