Усі ми відчуваємо радість по-різному. Напишіть невеликий роздум (7-10 речень) на тему,, Що для мене є радість? ". У своїй роботі згадайте про вірш О. Теліги,, Радість" і репродукцію картини Є. Гапчинсько ​

Максим Максимович — цільна та безпосередня натура, не «печорінського» типу. У нього «чудесна душа, зол оте серце». Бел у він любив як рідну дочку, по-родинному ставився до Печоріна. «Розумовий кругозір Максима Максимовича дуже обмежений, але причина цієї обмеженості не в його натурі, а в його розвитку»,— говорить Бєлінський. Спільна з Печоріним служба у фортеці — виняткова подія в житті Максима Максимовича. Усе життя він служить далеко від культурних центрів, це «старе немовля, добре, миле, людяне, недосвідчене у всьому, що виходило за тісний кругозір його поняття та досвіду». Максим Максимович, який на дійсній службі не знає нудьги, багато особливостей Печоріна називає «дивними» і готовий пояснити його душевну невдоволеність «модою». Сам Максим Максимович відрізняється від Печоріна добротою і терпимістю до людей. Цю рису Лермонтов уважав визначальною і властивою російському характеру: «Мене мимоволі вразила здатність росіянина пристосовуватись до звичаїв тих народів, серед яких йому трапляється жити; не знаю, варта осуду чи похвали ця властивість розуму, але вона доводить неймовірну його гнучкість і наявність того ясного здорового глузду, що прощає зло скрізь, де бачить його необхідність чи неможливість його знищення». Максим Максимович не втручається в почуття Печоріна, проте готовий по-лицарськи захищати високі моральні принципи. До Печоріна він прикипів усією душею. Цей образ не менш типовий, ніж Онєгін, Ленський та інші. Критик Бєлінський звертається до читачів: «Чи не правда, ви так звиклись з ним, так полюбили його, що ніколи вже не забудете його, а якщо зустрінете під грубою зовнішністю, під корою згрубілості від важкого та бідного життя — гаряче серце, під простою, міщанською мовою — теплоту душі, то напевно скажете: «Це Максим Максимович». І дай вам бог побільше зустріти на шляху вашого життя Максимів Максимовичів!». Значения образу Максима Максимовича у творі — У романі постійно лунає голос автора, який оцінює вчинки, думки та почуття свого героя. Він настроює читача на активне ставлення до Печоріна; читач повинен скласти власну думку про героя. Роль автора — до йому в цьому. Для цього Лермонтов користується різними прийомами непрямої характеристики. У повісті «Бела» ми бачимо Печоріна очима Максима Максимовича; у повісті «Максим Максимович» про нього розповідає автор. Досить вагомим є також прийом зіставлення різних характерів та поглядів на людину і світ. На відміну від Печоріна, Максим Максимович задоволений тим, що має, дивиться на світ з точки зору прагматика та реаліста.

1834 народився Степан Руданський, поет, перекладач, етнограф, лікар. Освіту здобув у Шаргородській бурсі (1841–1849) та Кам'янець-Подільській духовній семінарії, яку закінчив 1855. Вступив до Петербурзького медико-хірургічної академії, по закінченні якої 1861 виїхав на службу до Ялти, де займав посаду міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкинських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту. Руданський організував у Ялті першу медичну бібліотеку, метеорологічний пункт, міський ринок, у різних місцях Криму – фельдшерські пункти. Був почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. Літературну творчість розпочав на початку 1850-х років романтичними баладами і романсами ("Розбійник", "Вечорниці", "Упир"). Літературна спадщина Руданського складається із 3-х рукописних книжок: "Співомовки козака Руданського: Книжка перша з 1851 року по 1857"; "Співомовки козака Вінка Руданського: Книжка друга, 1857, 1858, 1859" та "Співомовки Вінка Руданського, 1859–1860. Петрополь". Творчість Руданського жанрово різноманітна: балади, ліричні пісні, романси, віршові гуморески, байки та поеми історичного ("Олег – князь київський", "Павло Полуботок", "Павло Апостол", "Іван Скоропадський", "Мініх") і алегоричного змісту, "український дивоспів" під назвою "Чумак", переклад із стародавнього епосу ("Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис", "Іліада", "Батрахоміомахія"). Руданський збирав українські пісні ("Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р."). В Ялті підготував до друку збірники "Подільське весілля" та "Копа пісень" (1862). Поет підтримував дружні зв'язки з В. Ковалевим, другом Т. Шевченка, з М. Костомаровим, М.Драгомановим, П. Ніщинським, І. Айвазовським та іншими. Влітку 1872 під час боротьби з епідемією холери захворів, загострилася давня недуга – туберкульоз, що врешті призвело до смерті. Нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ступеня.