Тема: розповідь про благодійну діяльність ченця Прохора, його намагання подолати зло — добром у складні для Київської Русі часи. Ідея: возвеличення щирості, доброти, милосердя (Прохор), засудження підступності, жадібності, заздрості, жаги до збагачення (торговці, князь Святополк).
Основна думка: а) «Бог дбає про рід людський і дарує йому корисне, очікуючи нашого каяття; б) «Суд без милості тому, хто сам не творить милості». Жанр: оповідання. Проблематика:
• керівник і народ; • милосердя і користь; • гріх і покаяння; • добро і зло; • вічне і тимчасове.
Композиція. Експозиція: роздуми про призначення Бога, його вплив на людей; розповідь про жорстокість Святополка і скромне життя монаха Прохора. Зав’язка: гуманність Прохора у голодні часи на Руській землі у доброзичливість у ставленні до людей. Кульмінація: конфлікт між іноком і торговцями, пограбування монаха за наказом князя. Розв’язка: примирення Святополка з Прохором; поховання ченця князем у печері. Анімістичні елементи у творі: • гірка лобода (хліб) — стає насолодою; • попіл — сіль; • покаяння Святополка — його перемога у війні. Обговорення ідейно-художнього змісту твору (фронтальне опитування). Питання для роботи: • За яких обставин людина звертається до Бога? • Що вона отримує від нього? («...Дбає Він про рід людський і дарує йому корисне, очікуючи нашого каяття. Насилає Він на нас інколи голод, інколи раті за порушення законів Володаря; та цим Владика наш приводить тільки наше недбальство до чесноти, бувають віддані за гріхи своїм злим і немилосердним володарям») • В які часи відбуваються події у творі? («Було це в дні князювання Святополка в Києві») • Як на початку оповіді характеризується Святополк? («...Багато наруги чинив людям цей князь, без вини викорінив дощенту багатьох знатних людей і маєтки у них одняв») • Яким чином Господь покарав князя? («І за те попустив Господь, щоб невірні мали силу над ним: чимало тоді воєн було з половцями. Були в ті часи чвари й голод сильний, і в усьому була вбогість на Руській землі»)
Максим- син Захара Беркута, любить Мирославу, добрий, служив інтересами народу, допомагав батькові, мудрий, герой. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між слугами Максим Беркут усюди був однаковий, спокійний, свобідний, в руках і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялися і жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська служба, хоч не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похпніша з одних гордо висміюватися, перед другим низенько хилитися, все ж таки поважали Максима Беркута за його звичайність і розсудливість і хоч не без дотинків та жартів, таки робили те, що він казав. Він виявивив себе як бестрашнийлицар і вольовий начальник. Для нього рідний край, народ дорожчі від особистого життя.
Мирослава - дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка, її матір померла, тому Мирославу виховувала нянька (або проста селянка). Мирослава нічого не підозрювала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм. Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нього. Вона дуже хвилюється коли Захар Беркут хотів розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала. Вона добра і хоробра, відважна пішла ловити навіть дикого звіра.
Ідея: возвеличення щирості, доброти, милосердя (Прохор), засудження підступності, жадібності, заздрості, жаги до збагачення (торговці, князь Святополк).
Основна думка:
а) «Бог дбає про рід людський і дарує йому корисне, очікуючи
нашого каяття;
б) «Суд без милості тому, хто сам не творить милості».
Жанр: оповідання.
Проблематика:
• керівник і народ;
• милосердя і користь;
• гріх і покаяння;
• добро і зло;
• вічне і тимчасове.
Композиція.
Експозиція: роздуми про призначення Бога, його вплив на людей; розповідь про жорстокість Святополка і скромне життя монаха Прохора.
Зав’язка: гуманність Прохора у голодні часи на Руській землі у доброзичливість у ставленні до людей.
Кульмінація: конфлікт між іноком і торговцями, пограбування монаха за наказом князя.
Розв’язка: примирення Святополка з Прохором; поховання ченця князем у печері.
Анімістичні елементи у творі:
• гірка лобода (хліб) — стає насолодою;
• попіл — сіль;
• покаяння Святополка — його перемога у війні.
Обговорення ідейно-художнього змісту твору (фронтальне
опитування). Питання для роботи:
• За яких обставин людина звертається до Бога?
• Що вона отримує від нього? («...Дбає Він про рід людський і дарує йому корисне, очікуючи нашого каяття. Насилає Він на нас інколи голод, інколи раті за порушення законів Володаря; та цим Владика наш приводить тільки наше недбальство до чесноти, бувають віддані за гріхи своїм злим і немилосердним володарям»)
• В які часи відбуваються події у творі? («Було це в дні князювання Святополка в Києві»)
• Як на початку оповіді характеризується Святополк? («...Багато наруги чинив людям цей князь, без вини викорінив дощенту багатьох знатних людей і маєтки у них одняв»)
• Яким чином Господь покарав князя? («І за те попустив Господь, щоб невірні мали силу над ним: чимало тоді воєн було з половцями. Були в ті часи чвари й голод сильний, і в усьому була вбогість на Руській землі»)
Мирослава - дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка, її матір померла, тому Мирославу виховувала нянька (або проста селянка). Мирослава нічого не підозрювала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм. Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нього. Вона дуже хвилюється коли Захар Беркут хотів розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала. Вона добра і хоробра, відважна пішла ловити навіть дикого звіра.