Установіть відповідність між цитатами з поезії Т. Шевченка та художніми засобамивиразності: 1 «Доле, де ти? Доле, де ти? Нема ніякої!» А Метафори

2 «Минають дні, минають ночі,Минає літо…» Б Епітети

3 «шляхи широкії», «червона калина», «гнилою колодою» В Порівняння

4 «заснули думи», «серце спить», «гаснуть очі» Г Риторичні запитання, оклики

Д Тавтологія

У першому й другому томах академічного зібрання творів Шевченка вміщено поетичні твори.Хронологічна межа між першим і другим томами — арешт 5 квітня 1847 р., що різко змінив долю та умови творчості поета. Поетичні твори 1837 — початку 1847 року (до арешту Шевченка) складають перший том, наступні твори 1847 року (починаючи з циклу «В казематі») та 1848 — 1861 рр. (до кінця творчого шляху поета) — другий том.До першого тому вперше вводяться розділи «Редаговане», «Dubia» (друкуються після віршів, балад і поем, які складають перший, основний розділ, яким відкривається том). До розділу «Dubia» ввійшли тільки такі вірші, щодо яких авторство Шевченка викликає мало сумнівів. Вірші 1837 — 1847 рр., що вміщувались у давніших виданнях творів Шевченка помилково чи без достатніх підстав 1, у цьому томі не передруковуються.У середині кожного розділу твори розподілено за річними рубриками. Такий поділ до певної міри умовний, оскільки над деякими творами Шевченко працював протягом кількох років, та й не завжди рік написання вірша, балади чи поеми можна визначити точно. Але він зручний для читача і спирається на власні наміри поета, виявлені, зокрема, під час складання рукописної «Малої книжки», а потім — і «Більшої книжки», в яких твори 1847 — 1860 рр. згруповано (не завжди точно) саме за річними рубриками 2. Твори, над якими Шевченко працював протягом кількох років, віднесено до того року, на який припадає основна частка творчої праці. Точніші відомості про датування творів подаються у коментарях.

1 Див.: Кирилюк Є. П. Питання шевченківської текстології // Збірник праць дев’ятої наукової шевченківської конференції. — К., 1961. — С. 26 — 38; Сиваченко М. Є. Над текстами українських письменників. — К., 1985. — С. 24 — 103.2 Див.: Бородін В. Рукописні збірки Шевченка «Мала книжка» та «Більша книжка» як джерела тексту // Збірник праць двадцять п’ятої наукової шевченківської конференції. — К., 1983. — С. 14 — 49.

Як правило, твори друкуються у хронологічній послідовності за часом їхнього написання. Твори, що мають широку орієнтовну дату (місяць чи понад місяць, рік чи понад рік), ставляться в загальний ряд за другою, «верхньою» її межею. У тих випадках, коли кілька творів датується одним і тим же самим місяцем чи роком і точніші дати встановити неможливо, вони розташовуються в тому порядку, в якому їх записано до рукописних збірок самого поета. Насамперед це стосується поезій 1847 — 1850 рр., переписаних Шевченком після повернення з Аральської описо/592/вої експедиції до Оренбурга наприкінці 1849 — на початку 1850 року (не пізніше 23 квітня — дня нового арешту поета) до «Малої книжки» за річними рубриками.Підставою для датування стали творчі рукописи, частина яких датована чи містить датовані твори, листи, щоденник, автобіографія поета, свідчення сучасників у їхньому листуванні і спогадах, прижиттєві видання й публікації, деякі рукописні списки, документи про надходження творів Шевченка до цензури 1. Важливою підставою для датування великої кількості творів, написаних на засланні, є розміщення їх у відповідних річних рубриках згадуваної «Малої книжки» 2.Твори Шевченка (основні тексти, інші редакції та варіанти) друкуються за автографами, переважну більшість яких зосереджено у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України 3; прижиттєвими виданнями та публікаціями (з усуненням цензурних купюр за автографами та з виправленням очевидних друкарських помилок і огріхів); авторськими робочими примірниками прижиттєвих видань («Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 4, «Кобзар» 1860 5) з рукописними виправленнями Шевченка; рукописними копіями та списками (І. М. Лазаревського, П. І. Бартенєва та ін.) з виправленнями поета; деякими іншими, не правленими Шевченком, рукописними списками, що доносять автентичний текст, який в автографічному вигляді не зберігся; деякими посмертними публікаціями (в журналах «Основа», «Вечерниці», празькому виданні «Кобзаря» 1876 р., женевському виданні «Кобзаря» 1878 р. тощо), здійсненими за автографами, нині не відомими (з виправленням друкарських та інших помилок). Твори подаються в останніх авторських редакціях, друкованих чи рукописних. Усі уточнення, виправлення, редакторські кон’єктури, внесені в текст, у тім числі корективи, що усувають цензурні спотворення, застережено у коментарях. Авторські виправлення і переробки тексту вичерпно відбито у розділі «Інші редакції та варіанти».

1 Зібрані в кн.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура: Дослідження та документи: 1840 — 1862 роки. — К., 1969.2 Зберігається у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 71.3 Див.: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — К., 1961; Путівник по фондах відділу рукописів Інституту літератури. — К., 1999. — С. 539 — 559.4 Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 76.5 Там само, ф. 1, № 70.

   Справжній талант для кожної людини — це вміння зберегти у своєму серці острівок дитинства, зворушливі спогади про щасливі безтурботні дні, теплоту й турботу, батьківську любов. Українські письменники, як талановиті знавці людського життя та майстри художнього слова, часто звертаються до власних спогадів, що надає їх творам яскравості, образам — реалістичності та самобутності. Саме таким твором є повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Твір є автобіографічним, оскільки події, змальовані у ньому, взяті автором із власного життя, а образи списані із близьких йому людей. У повісті автор змалював свій дитячий світ, мрії та сподівання. Михайло Стельмах походив із простої селянської родини, тому в повісті багато картин сільського життя, прикладів вчинків простих робітників землі — матері, батька, діда, сусідів. Тут і зустрічі з першими труднощами та злиднями, знайомства з першими книжками. Головного героя повісті звуть так само, як і автора. Михайликові притаманне захоплення художнім словом та потяг до книжок. Він згадує, як самостійно навчився читати: «Якось я швидко, самотужки, навчився читати, і вже, на свої дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». Навіть погрози та хвилювання матері за розум її дитини не змогли перепинити дитячий потяг та цікавість до захоплюючих пригод та незнаних країн, про які було написано в тих книжках. Але не тільки радісні картини згадує автор. Назавжди вкарбувалася в душу дитині картина її навчання в школі. З радістю віддали свого сина батьки до школи. Але з приходом зими перед усіма постала гостра проблема — маленькому школяреві нічого було взути. Але вихід знайшов батько: «Дорогою люди дивувались, що Панас на руках несе в школу сина.., а я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку». І досі автора переповнюють почуття, які він відчував тієї миті. Гордість за свого батька, ніжність і синівська подяка сповняють душу письменника.

   Ще багато й багато епізодів з дитинства спливають у пам’яті автора. Чистота і природність стосунків, мудрість батька та ніжність і доброта матері завжди супроводжували письменника на його нелегкому життєвому і творчому шляху. У творі він віддає своє серце найпрекраснішому, що є в житті людини, — дитинству.