Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами
Головним предметом художнього осмислення в романі "Чорна рада" П. Куліша є історичне минуле України, події, що відбувалися після Переяславської угоди 1654 року. Письменник, патріот України, який страждав від рабського підневільного становища рідного краю і мріяв про об'єднання України, з болем розповідає про ті часи, коли нашу землю, колись вільну, славну своїм героїчним минулим, визвольною боротьбою за незалежність, після смерті Богдана Хмельницького почали роздирати міжусобні чвари.
Письменник намагається вирішити в романі проблему народу і героя, з'ясувати роль державного діяча в історії. Він щоразу згадує давнє, а то й прадавнє минуле України, її славетних лицарів — Петра Сагайдачного, Самійла Кішку, Остряницю, Наливайка, Нечая, Морозенка, які стали немеркнучою славою України.
Якими ж є у романі "Чорна рада" ті, що претендують на роль народного ватажка? Рвуться до влади, мріють про гетьманську булаву троє: Павло Тетеря, Іван Брюховецький та Яким Сомко.
Павло Тетеря — прибічник польської шляхти, його політика не викликає симпатій. Надто довго та тяжко "ляхи та недоляшки душили Україну".
Івана Брюховецького автор характеризує як підступну, зрадливу і властолюбну людину, що не має честі і гідності. Домагаючись гетьманської булави, щоб завоювати прихильність представників народу, він ходить у старій свитині, у стоптаних чоботях, з яких пальці вилазять. Коли ж став гетьманом — красується в голубому жупані та сап'янцях.
Автор засуджує зрадливі зв'язки Брюховецького з турецьким султаном: "Хто ж бо того не знає, скільки опісля розлито на Україні крові через Іванове лукавство". Перемогу Брюховецького на Чорній раді Куліш розглядає як трагедію в історії українського народу.
Послідовним продовжувачем політики Богдана Хмельницького письменник виводить Якима Сомка. Це, на думку автора, політично свідома людина, патріот. Сомко відстоює ідею міцної державної влади, міцної гетьманської руки. Його мрія — об’єднати Україну: "Зложити докупи обидва береги Дніпрові, що обидва... прислонились під одну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одженем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна".
Тяжким і довгим був шлях українського народу, поки здійснилася його віковічна мрія про єдність і незалежність України. Якби здійснилося б ще одне прагнення — бачити на чолі цієї держави мудрих і незрадливих політиків, які б ставили державні інтереси вище від особистих.
Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами
Джерело: https://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-harakteristika-mihaylika/
Головним предметом художнього осмислення в романі "Чорна рада" П. Куліша є історичне минуле України, події, що відбувалися після Переяславської угоди 1654 року. Письменник, патріот України, який страждав від рабського підневільного становища рідного краю і мріяв про об'єднання України, з болем розповідає про ті часи, коли нашу землю, колись вільну, славну своїм героїчним минулим, визвольною боротьбою за незалежність, після смерті Богдана Хмельницького почали роздирати міжусобні чвари.
Письменник намагається вирішити в романі проблему народу і героя, з'ясувати роль державного діяча в історії. Він щоразу згадує давнє, а то й прадавнє минуле України, її славетних лицарів — Петра Сагайдачного, Самійла Кішку, Остряницю, Наливайка, Нечая, Морозенка, які стали немеркнучою славою України.
Якими ж є у романі "Чорна рада" ті, що претендують на роль народного ватажка? Рвуться до влади, мріють про гетьманську булаву троє: Павло Тетеря, Іван Брюховецький та Яким Сомко.
Павло Тетеря — прибічник польської шляхти, його політика не викликає симпатій. Надто довго та тяжко "ляхи та недоляшки душили Україну".
Івана Брюховецького автор характеризує як підступну, зрадливу і властолюбну людину, що не має честі і гідності. Домагаючись гетьманської булави, щоб завоювати прихильність представників народу, він ходить у старій свитині, у стоптаних чоботях, з яких пальці вилазять. Коли ж став гетьманом — красується в голубому жупані та сап'янцях.
Автор засуджує зрадливі зв'язки Брюховецького з турецьким султаном: "Хто ж бо того не знає, скільки опісля розлито на Україні крові через Іванове лукавство". Перемогу Брюховецького на Чорній раді Куліш розглядає як трагедію в історії українського народу.
Послідовним продовжувачем політики Богдана Хмельницького письменник виводить Якима Сомка. Це, на думку автора, політично свідома людина, патріот. Сомко відстоює ідею міцної державної влади, міцної гетьманської руки. Його мрія — об’єднати Україну: "Зложити докупи обидва береги Дніпрові, що обидва... прислонились під одну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одженем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна".
Тяжким і довгим був шлях українського народу, поки здійснилася його віковічна мрія про єдність і незалежність України. Якби здійснилося б ще одне прагнення — бачити на чолі цієї держави мудрих і незрадливих політиків, які б ставили державні інтереси вище від особистих.
Объяснение: