Установіть відповідність між уривком і назвою твору *
"Катерина" "Заповіт" "І мертвим, і живим..." "Сон"
“Нема на світі України, / Немає другого Дніпра, / А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра…”
«І мене в сем’ї великій, / В сем’ї вольній, новій, / Не забудьте пом’янути / Незлим тихим словом».
"Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями..."
Установіть відповідність між мотивом і назвою твору Т. Шевченка *
"І мертвим, і живим..."
"Кавказ"
"Сон"
засудження загарбницької (колоніальної) політики Росії, думка про право народів на вільне існування
засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів
засудження еліти, яка не дбає про свій народ
засудження загарбницької (колоніальної) політики Росії, думка про право народів на вільне існування
засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів
засудження еліти, яка не дбає про свій народ
«Чорна рада» за жанром це *
Історичний роман у віршах
Пригодницько-фантастичний роман
Роман у новелах
Історичний роман-хроніка
Історична повість
Установіть відповідність між цитатою та ім’ям персонажа ("Чорна рада"), якого вона характеризує *
Я. Сомко
І. Шрам
І. Брюховецький
К. Тур
«Тільки очі були якісь чудні – так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив набік так, наче каже: «Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте».
«Іде з печер против їх… у дорогих кармазинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і поли гаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою».
«Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і граю, а чорні, густії брови аж геть піднялись над очима…»
«Сидів… зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди Божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима…»
«Тільки очі були якісь чудні – так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив набік так, наче каже: «Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте».
«Іде з печер против їх… у дорогих кармазинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і поли гаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою».
«Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і граю, а чорні, густії брови аж геть піднялись над очима…»
«Сидів… зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди Божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима…»
Установіть відповідність між характеристикою персонажа та його іменем *
К. Тур
М. Гвинтовка
М. Черевань
Божий Чоловік
гаркавить, коли розмовляє
має повні кишені грошей, за які викупляє з неволі людей
має прізвисько «князь»
був побитий киями
гаркавить, коли розмовляє
має повні кишені грошей, за які викупляє з неволі людей
має прізвисько «князь»
був побитий киями
Кохання – це не завжди щастя. Воно буває трагічним, нерозділеним, неможливим. І часто воно приносить людині, на жаль, біль, а не щастя. Біль залишає у серці людини відбиток, рубець, який ніколи не заживе, не зникне, і людина все життя буде переживати ті неприємні спогади, хоч пройде багато часу.
Звичайно, в нашому житті є місце щасливому взаємному коханню. Воно існує, але не кожному випадає щастя збагнути його, відчути. Не кожному дається й інше щастя – зберегти кохання. Адже воно дуже ніжне почуття, його треба постійно підтримувати, зігрівати, інакше воно просто зникне у сірих буднях.
На жаль, а, може, на щастя, мені не вдалося в житті відчути справжнє кохання. Але, зважаючи на мій вік, я думаю, що все ще попереду.
У багатьох творах української літератури розповідається про кохання, щасливе і нещасливе. Нещодавно ми читали повість І. Франка «Украдене щастя». У цьому творі перед нами постає справжній «любовний трикутник», його учасники – Микола, Михайло й Анна. Микола одружений з Анною, а Михайло – її перше й останнє справжнє кохання. Анну видали заміж силоміць, і коли знову `являється Михайло, між ними спалахує колишня любов. Анна ладна покинути все, піти проти традицій, приректи себе на осуд людей, тільки б бути зі своїм коханим… Але закінчення цієї забороненої любові стало трагічним: Микола вбив Михайла за те, що він наважився зруйнувати його шлюб.
Чи можна назвати кохання Анни щастям? Мені здається, що ні. Її любов була страшним болем, мукою, яку вона не могла подолати. Вона робила її слабкою, вразливою… На мою думку, живучи з Миколою Анна вже змирилася і навіть почала знаходити позитивні моменти у своєму шлюбі. А Михайло зруйнував її тихе сімейне благополуччя. Я вважаю, що, коли по-справжньому кохаєш, то прагнеш, перш за все, щастя тому, кого кохаєш. Хіба ж Михайло не бачив, що руйнує життя Анни? Хіба не розумів, що нищить її? Хіба ж це можна назвати щастям?!
Тож я не можу погодитися з тим, що кохання – це завжди щастя. Часто буває так, що саме через кохання ми відмовляємося бути собою, самореалізуватися. Так, наприклад, нерідко дівчата не вступають до вузів або не йдуть на перспективну роботу через те, що виходять заміж, і чоловік вважає, що жінці не варто цим займатися – краще хай займається господарством… А потім, через роки, коли кохання минає (але ж ніщо не вічне) жінка розуміє, що залишилася ні з чим: діти виросли, чоловік став чужою людиною, з якою ні про що й поговорити, а сімейний побут забирає весь час і самореалізуватися вже немає жодної можливості… На жаль, такі випадки зустрічаються досить часто. Тому у кохання немає місця жертвам, воно має бути взаємним і не ставити перед вибором.
XIII век. Карпатское село живёт независимо и вольно, однако появляется боярин и считает себя полноправным хозяином края. Селяне не покоряются и побеждают боярина, объединившегося с монголами
В карпатское село Тухля приезжает боярин Тугар Волк. Князь Даниил даровал ему эти земли. Волк отправляется охотиться на медведей с гостями и смелой красавицей-дочерью Мирославой. Она получила мужское воспитание, обладает сильным духом и владеет навыками настоящего рыцаря. «Вот девушка! Такой бы подстать мужчиной быть» — восхищаются тухольцы, увидев её. Проводником бояре берут Максима Беркута, сына авторитетного в сельской общине старца Захара.
Во время охоты Мирослава проваливается в логово медведицы. В решающую минуту от смерти её Максим. В знак благодарности девушка горячо сжимает руку Молодые люди очарованы друг другом.
«Захар Беркут» (1971). Режиссёр: Леонид Осыка. Источник: YouTube.
Максим Беркут ведёт Тугара и Мирославу своим селом. Тухля находится в долине, окружённой со всех сторон скалами, в своеобразном котле. Сюда водопадом падает горный ручей, «извиваясь ужом по долине». Юноша рассказывает об общинном суде: на него собираются почтенные старцы села. Беркут зовёт и Тугара Волка. Но боярин считает оскорбительным быть равным смердам и не хочет приходить на суд.
В ущелье они видят Сторожа — огромный камень-столб, тухольскую святыню. Максим рассказывает легенду о нём. Когда-то на месте села было огромное озеро, власть над которым имела богиня смерти Морана. В нём не было ничего живого. Однажды царь великанов поссорился с Мораной, разбил окружающие озеро скалы, вся вода из него вытекла и потеряла свою силу. Тогда богиня смерти обратила царя в этот камень. Теперь он охраняет долину.
Объяснение: