Установіть відповідність Діалектизми Лексичне значення 1 Вуйко А бездомна людина 2 Крисаня Б дядько 3 Легінь В господар 4 Лайдак Г капелюх Д молодий хлопець (юнак)
У традиції крішнаїзму вказівний палець людини вважають пов’язаним із так званим хибним его, тобто егоїстичним «я» (оскільки саме цим пальцем людина найчастіше вказує на себе). Через те вказівний палець правої руки крішнаїти не використовують під час читання молитов на чотках, щоб це егоїстичне матеріальне «я» не заважало смиренному спілкуванню з Богом.
У Миколи Вінграновського на правій руці був відсутній вказівний палець. Роман Дідула згадує, що фактом відсутності пальця, втраченого начебто ще в юності, Вінграновський полюбляв спекулювати, примовляючи на застіллях: «Романе, а подайте мені кусочок отого оселедця!.. Романе, ви ж бачите: в мене нема пальця».
Ці два розрізнені факти зовсім нещодавно поєдналися в моїй голові місточком символічного зв’язку, що увиразнив ще один – буквально фізичний – вимір особливого «вінграновського» неегоїстично-самозабутнього відчуття світу як цілісного й гармонійного Божого дива, зітканого з усюдисущих ниточок усепроникних любовних взаємозв’язків. Це – наче відсутність на рівні світосприйняття отого «егоїстичного» органа, вказівного пальця, що постійно показує на власні клопоти, проблеми та претензії до світу, через що не помічає його (світу) красу, гармонію і, що там казати, досконалість.
Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.
В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"
У традиції крішнаїзму вказівний палець людини вважають пов’язаним із так званим хибним его, тобто егоїстичним «я» (оскільки саме цим пальцем людина найчастіше вказує на себе). Через те вказівний палець правої руки крішнаїти не використовують під час читання молитов на чотках, щоб це егоїстичне матеріальне «я» не заважало смиренному спілкуванню з Богом.
У Миколи Вінграновського на правій руці був відсутній вказівний палець. Роман Дідула згадує, що фактом відсутності пальця, втраченого начебто ще в юності, Вінграновський полюбляв спекулювати, примовляючи на застіллях: «Романе, а подайте мені кусочок отого оселедця!.. Романе, ви ж бачите: в мене нема пальця».
Ці два розрізнені факти зовсім нещодавно поєдналися в моїй голові місточком символічного зв’язку, що увиразнив ще один – буквально фізичний – вимір особливого «вінграновського» неегоїстично-самозабутнього відчуття світу як цілісного й гармонійного Божого дива, зітканого з усюдисущих ниточок усепроникних любовних взаємозв’язків. Це – наче відсутність на рівні світосприйняття отого «егоїстичного» органа, вказівного пальця, що постійно показує на власні клопоти, проблеми та претензії до світу, через що не помічає його (світу) красу, гармонію і, що там казати, досконалість.
Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.
В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"
Объяснение: