Установи відповідності.

1. Між персонажами та автором твору.

1 О.Генрі А Сью

2 Дж. Олдрідж Б Джип

3 Р. Акутагава В Кандата

4 Г. Уеллс Г Деві

2. Між назвою та жанром твору.

1 «Про Іллю Муромця та Соловія» А Балада

2 «Айвенго» Б Роман

3 «Останній листок» В Билина

4 «Світязь» Г Новела

3. Між словами та персонажем, якому належать.

1 «А чи не могла б ти малювати в другій

кімнаті?» А Холмс

2 «За вашою лівою рукавичкою я

помітив квиток на зворотну дорогу.

Ви вирушили в путь рано-вранці..» Б Делла

3 «Джиме, милий, … не дивись на мене!

Я обстригла і продала своє волосся…» В Джонсі

4 «Я роблю це тільки тому, що ви

прийшли до мене в крамницю і

по показати капелюшки…» Г Софі

4. Між терміном і його визначенням.

1.Різновид фантастичної літератури,

заснований на використанні

міфологічних і казкових мотивів. А новела

2. Невеликий за обсягом прозовий твір,

у якому йдеться про незвичайну пригоду. Б билина

3. Давньоруська епічна пісня, що

розповідає про героїчні звершення

легендарних богатирів. Б символ

4.Образ, якому притаманні інакомовна

багатозначність і глибина узагальнення. Г фентезі

​

Нас , коли нам сумно ,завжди підтримають добрим словом та усмішкою.Відомо , що усмішка-джерело щастя і довгого життя.Своїм добрим поглядом ми можемо вртувати безліч людей , та навіть усміхнувшись їм , ми вже їх підтримаємо.Погляди бувають різні, проте не всіх з них “лікують” людину.Лише деяким вдається ця “терапія”.То ж давайте лікувати людей всімаючись їм, і тоді світ навколо нас стане веселішим та цікавішим.

На мою думку кожна людина гідна усмішки.Адже вона робить життя радісним, посилює в людях віру, любов і просто покращує настрій.Перебуваючи у суспільстві, можна гати різні види посмішок.Наприклад, посмішки бувають щирі і відкриті, теплі і привітні. Усі перераховані види посмішок залежать від того, на що орієнтована посмішка. Якщо посмішка дарує нам радість і тепло, то можна сказати, що людина, яка дарує її на, зичить оточуючим добра. Можна із впевненістю сказати, шо посмішка людини – те, що сонячне світло для квітів. Але уявіть собі, що зникли з життя людей усі посмішки, уявіть, що зникли тоді в природі усі квіти… на що перетвориться життя???
Отож, подаруйте людині посмішку, адже вонп нічого не коштує, але дорого цінується!

Максим Рильський розпочав свою творчість у «гроні п'ятірному» неокласиків. Їх висока школа дуже вдячно позначилася на поетичній майстерності цього тонкого і вишуканого лірика. Навіть у тих творах, які він був змушений написати на догоду ідеологам від літератури (а таких «поезій» у нього небагато, та й ті написані з метою захистити себе від цькування за «буржуазність»), Рильському не зраджує почуття міри і хорошого смаку. Там, де йому не треба було дбати про ідеологічну вивіреність, а такою віддушиною завжди була для «радянських поетів» пейзажна та інтимна лірика, він створив чимало прекрасних віршів.Мотив гармонії людини і природи Максим Рильський інтерпретує надзвичайно цікаво та оригінально. Краса навколишнього світу, одвічна загадковість природи — невичерпне джерело натхнення для поетів. На диво чутливий до гарного та гармонійного довкола себе, Рильський майстерно переливав тонко вловлені природні барви й звуки у віршовані рядки. У його любові до природи є щось синівське, трепетне, безпосереднє:Вона — не тільки тема віршаАбо картини, —В ній є висоти незміриміЙ святі глибини.Вона — це мати. Будь же сином,А не естетом,І станеш ти не папіряним —Живим поетом!Якщо для лірики Павла Тичини характерні весняні настрої, то пейзажна поезія Максима Рильського швидше дозволяє назвати його співцем осені:Запахла осінь в'ялим тютюном,Та яблуками, та тонким туманом, —І свіжі айстри над піском рум'янимЗоріють за одчиненим вікном.Така «осінність» його пейзажної лірики зовсім не означає безнадії в чеканні невідворотності зими, у згасанні природних барв і наступному глибокому сні. Осінь у поета — символ зрілості та мудрості, бо шал весни і спекотна знемога літа вже знайомі серцю. А все, що пережито, перелюблено, передумано до осінніх днів, вже зветься — досвід. Усе, що цвіло навесні, обертається плодом. Усе, що надбав чи втратив, вчить цінувати з відстані осінь життя. «Вміє розставатись той, хто вмів любить...» («Яблука доспіли»).Але не слід думати, що людське серце, вкутане опалим осіннім листом, приречене відтепер лише на те, щоб втішатися спогадами і складати рахунки своїм надбанням і втратам. Навіть глибокий сон природи не зупиняє тих живлющих соків, що нуртують у ній. Серце ж людське й поготів: здатність відчувати, любити, вірити неспроможні зупинити ні упокореність осені, ні холодні подихи зими («У теплі дні збирання винограду», «У присмерку осінньої алеї»). Осінь не владарює неподільно в пейзажній ліриці Рильського. Весняний легіт теж навіває йому чудові віршовані рядки:Я натомився од екзотики,Од хитро вигаданих слів, —А на вербі срібляться котики,І став холодний засинів.Нехай я щастя не знайшов того, —Його весна несе струнка,І держить свічку воску жовтого її мережана рука.(«Я натомився од екзотики»)Чутлива до краси поетична муза Максима Рильського знаходить її в будь-якій порі року. Вона облагороджує і привносить своєрідний чар у передчуття зими («Не забуду вечора хрусткого»), відкривається назустріч шаленим обіймам весни («Поле чорніє»: «Де вас подіти, зелені надії? Вас так багато — серце порветься!»; «Весною ми їздили в поле»), купається у сонячній зливі літніх днів («На білу гречку впали роси», «Опівдні»), переймається світлою печаллю осені («Запахла осінь в'ялим тютюном», «У присмерку осінньої алеї«...). Але неодмінно поетова душа гармонує зі станом природи, переповнюється її настроями, дихає її силою, мудрістю, красою.