«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко історія написання Джерела для написання повісті «Маруся» • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст. • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті. Історія створення повісті «Маруся» Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.
Образ Роксоляни (під цим іменем Настя Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але найважливішим, що спробував відтворити письменник, на мою думку, є неоднозначність постаті української дівчини, що стала турецькою султанкою. Що привело її до влади? Розум? Так. Кохання? Так. Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з точки зору сьогодення, хоча б якимось чином засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити, захистити своїх дітей? У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є яскравою ілюстрацією, як в умовах невідомого чужого світу людина не тільки не втратила оптимізму, але й досягла певних висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!» Можливо, але згадаймо, скільки зусиль доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту, як виявила кмітливість у найскладніших розмовах (хоча б із монахом-відступником чи з мусульманськими мудрецями), скільки сміливості показала перед підданими падишаха, йдучи до його палат, скільки патріотизму виявила, відстоюючи своє право на віру тощо. Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї найкращого. А історія Роксоляни учить нас бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що не завжди мета виправдовує засоби.
Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа
Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але
найважливішим, що спробував відтворити
письменник, на мою думку, є неоднозначність
постаті української дівчини, що стала
турецькою султанкою. Що привело її до
влади? Розум? Так. Кохання? Так.
Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з
точки зору сьогодення, хоча б якимось чином
засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще
одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах
середньовічного мусульманського світу чинити
по-іншому? Можливо, вона просто намагалася
вижити, захистити своїх дітей?
У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує
на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є
яскравою ілюстрацією, як в умовах
невідомого чужого світу людина не тільки не
втратила оптимізму, але й досягла певних
висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!»
Можливо, але згадаймо, скільки зусиль
доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту,
як виявила кмітливість у найскладніших
розмовах (хоча б із монахом-відступником чи
з мусульманськими мудрецями), скільки
сміливості показала перед підданими
падишаха, йдучи до його палат, скільки
патріотизму виявила, відстоюючи своє право
на віру тощо.
Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї
найкращого. А історія Роксоляни учить нас
бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що
не завжди мета виправдовує засоби.