устно пересказать текст название Під вікном вои начало текста такое У веснянім буянні біліли сади. Цвіли бузина та калина, мов шапками снігу понакривались. Сяяла білим цвітом сумна черемха. Зазвичай усі ці кущі й дерева не цвітуть ніколи в один і той самий день, проте тієї весни вони чомусь цвіли разом. Пелюстки весняних квітів України білою метелицею вихорились над землею. Усе навколо світилось пересказать своимми словами

8 серпня 1834 р.-народився Юрий Федькович у с.Сторонець-Путилів на Буковині у родині управителя поміщ.маєтку
1846-1848-навчання у Чернівецькій нижчій реальній школі
1848-1851-через переслідування його брата залишає рідний край та подається в Молдову на заробітки
1852-1863-під тиском батька йде на військову службу до австрійської армії
1859-під час боїв в Італії пише 1-ий український вірш "Нічліг"
1862-збірка "Поезії Йосифа Федьковича"приносить автору широке визнання
11 січня 1888-Ю.Федькович помирає в Чернівцях,де і похований

Ми завжди намагаємося бути схожими на великих, відомих людей. Але, мріючи, на жаль, ніколи не задумуємося, над тим, чого коштувала здобута слава. Нам відкривається лише мізерна часточка людської душі, ховаючись те, що не належить знати простим людям. Однією із таких людей була велична жінка, дружина турецького султана Сулеймана ІІ і дочка священника з Галицького міста Рогатина - Роксолана. Справжнє ім’я цієї видатної жінки - Настя Лісовська. З самої юності дівчина мусила боротися з життєвими труднощами, які їй вготувала доля. Її, веселу і щасливу дівчину, посеред весілля взяли у турецький полон. Потім завезли до ворожої країни та почали навчати тутешньому життєвому устрою. Багато невольниць здалися, зломалися духом, тоді, коли Настуня продовжувала боротьбу. Ззовні вона завжди поводила себе спокійно і врівноважено, за це її прозвали Хуррем, що означає безжурна, весла, радісна. Та чи так це було насправді? Чи легко було Настуні серед чужих, черствих людей Стамбулу? Ні! Це була маска, маска одягнена заради порятунку. Але у душі ховався біль: біль за коханим, за народ, за свою самотність. І навіть після відчуття сильної любові до султана: "А що вже полюбила молодого Сулеймана і хотіла стати його жінкою, то відчула, як колеться душа, і як великий біль входить у серце" - той біль не вщух. На зміну йому прийшло картання за зречення власної віри і за брудні помисли. Вона розуміла, що її душу охоплює давнє, як і самий світ зло, але вже нічого не могла вдіяти. Воно накрило її злістю і ревністю, ненавистю і відчаєм, охопило розум, підчиняючи її собі. Вона боролася, не раз згадуючи доленосні слова циганки: "У перлах ходити будеш,...а горючий камінь в волоссі твоєму,...а червона крівця на рученьках твоїх". Вже давно зрозуміла, що це значить, зі страхом чекала Божого суду. А на обличчі її грала посмішка, яка прикривала глибокі душевні рани. Посмішка попри душевний біль означає одне - Роксолана дуже сильна духом людина, яка, на жаль, пішла неправильним шляхом. Безумовно, це велична жінка, яка підняла український народ з руїни, дала йому надію і віру. Але водночас і страшна, на руках якої знаходиться кров не однієї людини. Хай там що, але образ Роксолани назавжди залишиться у моєму серці. (Так само, як і образи усіх людей, яких можна назвати Великими.) Вроде бы без ошибок, лично мне за сочинение поставили 11. Удачи!