25 листопада 1838 Народився в Стеблеві, в сім’ї сільського священика.
1845 Івана віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Вивчив латинську, грецьку та церковнослов’янську мови, гарно навчався.
1853 Вступив до Київської духовної семінарії. Захоплювався творами Т.Шевченка, О.Пушкіна та М.Гоголя.
1855 Працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії.
1861 Вступає до Київської духовної академії. Самотужки вивчає французьку й німецьку мови, читає класику літератури.
1865 Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри. Пише повість «Дві московки»,«Панас Круть», велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності».
1865—1866 Викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії.
1866—1867 Викладає в гімназіях Каліша.
з 1873 Працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, і очолює гурток прогресивно настроєних учителів, пропагує українську літературу, потрапив під таємний нагляд жандармерії.
1874 Роман «Хмари»
1875 «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».
1878 «Микола Джеря»
1879 «Кайдашева сім’я»
1880 «Бурлачка»
1884 «Старосвітські батюшки та матушки»
1885 Йде у відставку й переїжджає до Києва, де присвячує себе літературній праці.
1888 Оповідання «Пропащі»
1890 «Афонський пройдисвіт»
1892 Казка «Скривджені»
1893 Повість «Поміж порогами»
1906 Статті «Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка» та «Українська поезія»
15 квітня 1918 Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду. Похований на Байковому кладовищі.
Відповідь:
Вибирайте:
«Людина з гарною книгою в руках ніколи не може бути самотньою» К. Гольдоні
«Книга – вчитель без плати та подяки. Кожну мить вона дарує тобі одкровення мудрості» А. Навої
«Якщо шукаєш в книгах мудрості уважно, то знайдеш велику користь для душі своєї» Нестор Літописець
«Книги — морська глибина: Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить» Іван Франко.
«Є тільки один іб стати культурною людиною – читання» А. Моруа
«Будинок, в якому немає книг, подібний до тіла, позбавленого душі» Цицерон
«Книги – це кораблі думки, що мандрують по хвилях часу і обережно несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління» Ф. Бекон
«Гарна книга подібна до айсбергу, сім восьмих якого приховано під водою» Е. Хемінгуей
Пояснення:
Дата Подія
25 листопада 1838 Народився в Стеблеві, в сім’ї сільського священика.
1845 Івана віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Вивчив латинську, грецьку та церковнослов’янську мови, гарно навчався.
1853 Вступив до Київської духовної семінарії. Захоплювався творами Т.Шевченка, О.Пушкіна та М.Гоголя.
1855 Працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії.
1861 Вступає до Київської духовної академії. Самотужки вивчає французьку й німецьку мови, читає класику літератури.
1865 Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри. Пише повість «Дві московки»,«Панас Круть», велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності».
1865—1866 Викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії.
1866—1867 Викладає в гімназіях Каліша.
з 1873 Працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, і очолює гурток прогресивно настроєних учителів, пропагує українську літературу, потрапив під таємний нагляд жандармерії.
1874 Роман «Хмари»
1875 «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».
1878 «Микола Джеря»
1879 «Кайдашева сім’я»
1880 «Бурлачка»
1884 «Старосвітські батюшки та матушки»
1885 Йде у відставку й переїжджає до Києва, де присвячує себе літературній праці.
1888 Оповідання «Пропащі»
1890 «Афонський пройдисвіт»
1892 Казка «Скривджені»
1893 Повість «Поміж порогами»
1906 Статті «Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка» та «Українська поезія»
15 квітня 1918 Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду. Похований на Байковому кладовищі.