«Відгадай за описом» (Дімаров. Блакитна Дитина)
1. «Коли я обернувся на розгублене «о», він вже стояв на ногах і дивився на воду так, наче вперше її бачив» 2. «Швидко наводив оті літери прямо олівцем на матерії, а потім дав мені щіточку і білу фарбу» 3. «Я вже думаю: чи не кинуть роботу та зовсім на синове утримання перейти» 4. «Руки..., і обличчя, і навіть волосся були у фарбі, але ... не думав їх одмивати» 5. «Четвертого дня він вибіг рано вранці з хати і сердито тицьнув мені троячку до рук» 6. «На столі, любовно випрасуваний мамою лежав ... . Сірий з крамниці. З кишенями й ґудзиками». 7. «Коли скінчився мітинг, я з жалем одніс... до школи, поставив у кабінеті директора» 8. «...надривали од реготу пупи, я ж щодуху вигрібався до берега, розбризкуючи на всі боки мазут» 9. «Хлопці викручують, аж сопуть, мазут так і ляпотить на пісок, і мій ... не чорний, а рудий» 10. «Не справляй ... більше нових костюмів! Бо від них одна біда»
Дід Кудьма
– таємний вихователь вовків, наділений Божим даром, книжник і цілитель, який знає таємниці минулого й майбутнього, людської душі й людської історії. Він причетний до всього, що діється, й водночас не діє ніде, бо кожен має сам обирати й вибудовувати свою долю. Та саме життя волхва Кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам: «Гарне життя прожив. Важке й чисте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм».
Дід Кібчик
Основу його характеру складає внутрішня потреба повністю реалізувати себе на користь ближнім, передати накопичений за довге життя досвіт і мудрість, озвучує основні поєднуючі ідеї в творі та слугує своєрідним каталізатором дії (гуртує ватаги, знаходить місце для фортеці, вигадує всілякі військові хитрощі
Дурна Сила
Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Саме дід Кібчик прозвав Демка – Дурна Сила. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів.
Юзеф Тишкевич
Служить двом хазяїнам: панові Кобильському та татарському вельможі Іслам – беку, навіть має його охоронний знак, наводить татар на українські села, продає татарам відомості про козаків,
грабує та вбиває в плавнях одиноких добичників (з дозволу і покровительства пана Кобильського),
Це підступний і жорстокий, хитрий, скупий, ниций, брехливий дбає лише про власні інтереси. Загинув, коли втікав з поля бою, від стріл татар.
Котляревський – видатний український поет та драматург, який започаткував нову добу в розвитку української літератури. У той час українська мова жила лише в народі та використовувалася у побуті. Створюючи “Енеїду”, І. Котляревський писав “живою” народною мовою, щоб перенести героїв поета Вергілія в Україну XVII століття.
Котляревський запозичив у Вергілія лише тему твору – пригоди Енея та троянців після зруйнування Трої.
“Енеїда” – епічна бурлескно-травестійна поема. Еней та троянці перевдягнуті автором в українське вбрання, у них характер запорізьких козаків, які шукають собі нової оселі, нового місця застосування своєї молодої сили після зруйнування Запорізької Січі Катериною II. Вони можуть і багато гуляти, і їсти, й пити, але коли діло доходить до необхідності захищати Вітчизну, вони доблесні воїни, хоробрі, сильні, здатні жертвувати життям заради неї.
Еней у творі володіє неабиякими здібностями народного ватажка. Він здатен очолити та вести за собою військо, будувати плани боротьби з ворогом, турбується про долю троянців у латинській землі. Він проти кровопролитних боїв та має добру вдачу.
Троянці всі міцні, великі, сильні чоловіки, наділені почуттям обов’язку, товаришування, любов’ю до волі та правди, здатні на великі подвиги. Наприклад, у війні з рутульцями Низ та Евріал показують себе героями. Вони здійснюють свій намір пробратися вночі до ворожого табору та винищити якомога більше супротивників.
Евріал залишив удома самотньою стару матір, але й це не спинило його. Коли Евріал потрапив до рук ворогів, Низ не сховався, а кинувся йому на до , як справжній вірний товариш.
Боги в поемі – це верхівка феодального суспільства України часів Котляревського. У них ті ж самі вади: вони ведуть розгульне життя, не піклуючись про людей, над якими мають владу. Серед них процвітають хабарництво та інтриганство.
Наприклад, коли Юнона йде до Еола та просить нашкодити Енею, то як плату обіцяє гарну дівку.
Еней дуже шанує свого померлого батька та спускається до нього в пекло за першим покликом. Ця зустріч дуже надихає Енея на продовження своїх мандрів заради створення своєї держави.
Усі ці події змальовуються у творі крізь призму українських традицій і звичаїв. Ми бачимо українське вбрання, страви, ігри, розваги. Це надає поемі багатого українського національного колориту.
Події навмисне описані Котляревським у приниженому тоні, з добрим гумором та іронією. Автор широко використовує персонажів українського фольклору, напр., баба-яга, хата на курячих ніжках, килим-самольот. Також у мові твору широко вживаються українські епітети: біле тіло, гіркі сльози, ясні очі, народ хрещений.