Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу.
Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати.
Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами.
Художні засоби «Мені тринадцятий минало» Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!».
Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?».
Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє».
Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло».
Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози… Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє… Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.
У 1887 р. І. Франко видав збірку «З вершин і низин». Збірка містить 7 розділів, замість прологу її відкриває програмний вірш «Гімн». Автор створив високохудожній образ «вічного революціонера», що символізує вічний дух неспокою та прагнення свободи, рух уперед, до нового щасливого життя.
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю…
Ідея незламності бажання й пошуків волі і правди, невпинного зростання визвольного руху в рядках вірша підсилена анафорою «ні». Франко глибоко був переконаний, що реакційні сили неспроможні спинити революційного народу, який прагне знищити будь-яку експлуатацію і перебудувати світ на основі соціальної справедливості:
Ні попівські тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Тематичною новизною твору стає психологічний та патріотичний драматизм, пафосна напруженість, які вдало поєднуються з логікою, строгістю думок. Саме таке поєднання здається найбільш вдалим для проголошення нових задач, нових демократичних ідей.
Велику роль надавав поет агітаторському слову — рушійній силі в зростанні самоусвідомлення українців як нації. І цей дужий рух передається у вірші низкою дієслів руху — рве, розповився, простується, спішить.
Завершується твір пафосним розгорнутим риторичним запитанням, яке й містить відповідь, сповнену віри й оптимізму. Світлі часи, день свободи неодмінно прийде на Україну.
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
«Гімн» є кращим зразком політичної лірики, пройнятою мотивами мужності й визвольної боротьби.
Головний герой лірики І. Франка — незламний борець – вічний революціонер. Слово революціонер у цьому вірші вжите автором вперше в українській літературі.
«Мені тринадцятий минало» аналіз вірша
Объяснение:
Автор: Тарас Шевченко
Рік написання: 1847
Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу.
Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати.
Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами.
Художні засоби «Мені тринадцятий минало» Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!».
Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?».
Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє».
Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло».
Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо”
Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози… Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє… Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.
У 1887 р. І. Франко видав збірку «З вершин і низин». Збірка містить 7 розділів, замість прологу її відкриває програмний вірш «Гімн». Автор створив високохудожній образ «вічного революціонера», що символізує вічний дух неспокою та прагнення свободи, рух уперед, до нового щасливого життя.
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю…
Ідея незламності бажання й пошуків волі і правди, невпинного зростання визвольного руху в рядках вірша підсилена анафорою «ні». Франко глибоко був переконаний, що реакційні сили неспроможні спинити революційного народу, який прагне знищити будь-яку експлуатацію і перебудувати світ на основі соціальної справедливості:
Ні попівські тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Тематичною новизною твору стає психологічний та патріотичний драматизм, пафосна напруженість, які вдало поєднуються з логікою, строгістю думок. Саме таке поєднання здається найбільш вдалим для проголошення нових задач, нових демократичних ідей.
Велику роль надавав поет агітаторському слову — рушійній силі в зростанні самоусвідомлення українців як нації. І цей дужий рух передається у вірші низкою дієслів руху — рве, розповився, простується, спішить.
Завершується твір пафосним розгорнутим риторичним запитанням, яке й містить відповідь, сповнену віри й оптимізму. Світлі часи, день свободи неодмінно прийде на Україну.
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
«Гімн» є кращим зразком політичної лірики, пройнятою мотивами мужності й визвольної боротьби.
Головний герой лірики І. Франка — незламний борець – вічний революціонер. Слово революціонер у цьому вірші вжите автором вперше в українській літературі.