i. коцюбинський у пошуках стилю. (письменник подолав складний шлях стильових пошуків, перебуваючи спочатку під впливом етнографічного реалізму і. нечуя-левицького, а згодом — психологічного реалізму панаса мирного. проте селянська тематика стала завузькою для творчості письменника, а тому після реалістичних оповідань про сільське життя, у творах «ціпов'яз», «на віру», «ялинка» та ін. м. коцюбинський звертається до європейської літератури.)
ii. м. коцюбинський — імпресіоніст. (багато хто з дослідників, зокрема академік с. єфремов, п. филипович та інші, ще у 20—30-ті роки xx століття відзначали: « імпресіоніст, що цікавиться найдужче тими враженнями, які справ як події внутрішніх переживань, так і контури, краски, мелодії навко лишнього світу». такої ж думки сьогодні дотримуються не тільки критики і діаспори, а й з україни.)
iii. риси імпресіонізму у новелі «intermezzo». (імпресіонізму в цілому властивії посилена увага до внутрішнього світу людини, проте реальність відбивається у творах через певні риси.)
1. художня деталь. (у імпресіоністичних описах м. коцюбинського зовнішній світ не деталізується, а передається лаконічним (і часто символічним) штрихом. так у новелі «intermezzo» зовнішній світ передано зоровими і слуховими образами: місто-монстр, який «витягує в поле свою залізну і не пускає», а сам ліричний герой ніби заїзд, «де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять». а зозуля віщує тишу, як тільки він опиняється десь далеко за містом, за зеленим хаосом дороги.)
2. відсутність зовнішнього сюжету. (зовнішнього сюжету, якихось подій, як правило, немає. немає його і в «intermezzo». це тільки черга відчуттів, образів — зорових, слухових, чуттєвих: «розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези. кує і сіє тишу по » і так далі.)
3. організуючий центр твору. (організуючим центром імпресіоністичних новел, зокрема й «intermezzo», є враження від навколишнього світу, що ма теріалізуються у настрої, переживання, відчуття. це не безсистемний набір фраз про що-небудь, все організує ритм людської думки, перебіг почуттів і станів героя. причому ліричний герой позбавлений конкретних рис, у тому числі й соціальних. це вираження внутрішнього «я», саме тому великого значення набувають внутрішні монологи, як, наприклад, у новелі «intermezzo».)
4. особливості синтаксису. (оскільки йдеться не про викладення конкретних подій, а про опис емоційного стану, що змінюється постійно, то й фраза часто уривається на півслові, шматується, містить незакінчені думки, невисловлені почуття. часто автор вживає три крапки, знак питання, які відіграють тут особливу роль — роль поетичної фігури, покликаної відо бразити складність і неоднозначність почувань ліричного героя — людини витонченої, емоційно багатої.)
5. культивування естетично довершеного. (висока духовність ліричного героя, його думок демонструють потяг до краси світу, ідеа'іу. пошук внутрішньої гармонії — один з найголовніших мотивів «intermezzo». 1 часто це подається через сприйняття зовнішніх картин: «так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти. а там ячмінь хилиться і тче з тонких вусів зелений » це один з виявів краси й гармонії.)
6. особливий пейзаж. (акварельний, пленерний пейзаж — особливість імпресіонізму, проте у коцюбинського в новелах він постає ще й ліризова-ним: картина природи — стан душі у цей швидкоплинний момент (особливість імпресіонізму): «спокійний, самотній, сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось й темніло, склепляла над ними зоряну » і цей пейзаж, і багато інших — персоніфіковані, оживлені людським почуттям і нетривкі, як мить самого почуття, яка швидко минає, змінюється, набираючи нових кольорів, напівтонів і відтінків.)
iv. імпресіонізм — вияв сили чи вади таланту коцюбинського. (саме імпресіоністичні новели піднесли творчість коцюбинського до рівня європейської культури. відомий дослідник творчості письменника академік с. єфремов писав: «од українського реалізму взяв він твердий певний грунт і прозору ясність думки; од французького натуралізму — твердий погляд на небоязке шукання потрібної йому краси але од себе додав своєї власної найкоштовнішої риси: оте глибоке переймання психікою героїв, вигадливість художніх образів, уміння передавати настрої й внутрішні переживання, духа і невпинне простування до світла, до краси, до і».)
"Наталка Полтавка" — "світла незаймана квітка народної поезії". Написана п'єса майже 180 років тому, але й досі чарує нас своєю красою. Максим Рильський сказав, що "таємниця живучості "Наталки Полтавки" в глибокій сердечності, у немеркнучім і чистім, як день, сяєві життєвої правди".
І я відчула цю сердечність і чистоту, сяйво людської душі, відданість великому коханню в образі Наталки. Це моя улюблена героїня п'єси.
Наталка — проста українська дівчина. Всі характеризують її як добру, розумну, дотепну. "Золото — не дівка!.." "...Яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить", — так сказав про Наталку сільській виборний. У селі всі матері ставлять своїм дочкам за взірець Наталку.
Про себе Наталка співає:
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Мені сподобалась Наталка своєю глибокою вірністю у коханні. Чотири роки не має вона від милого жодної звісточки, але продовжує його кохати, чекати. Чотири роки жде не діждеться вона повернення свого милого Петра:
Петре! Петре! Де ти тепер?..
Я тебе любила і тепер люблю...
Вернися ж до мого серця!..
До Наталки постійно сватаються і волосний писар, і дяк, і підканцелярист, і "многії другії". Але вона "многим женихам піднесла печеного гарбуза". Мати Горпина Терпилиха не схвалює цього. Щастя мати і дочка розуміють по-різному. Терпилиха не спроможна терпіти злиднів, на її думку, краще вмерти, ніж жити в бідності.
Сватався до Наталки і багатий возний. Розумна, з почуттям власної гідності, Наталка відповідає:
Гріх вам над бідною дівкою глумитися!
Моє багатство єсть моє добре ім'я.
Наталка хоче жити за велінням серця: "Серце не вважає, — співає вона, — кого раз полюбить, з тим і помирає".
Мати постійно плаче, дорікає Наталці. І Наталка задля спокою матері вирішила подати возному рушники. Вона і досі любить Петра, але каже ненці: "Я покорюся вашій волі, перенесу своє горе, для спокою матері треба все перенести". Як треба було шанувати свою матір, щоб піти на таке. Це драма серця Полтавки. Наталка розуміє, що це не принесе їй щастя, тому що коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то "така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою".
Для Наталки сім'я — це єднання двох сердець: "жити люб'язно і дружно, бути вірними до смерті і помагати один одному".
Наталку Полтавку покохав чесний, працьовитий, безкорисливий, здатний на самопожертву заради іншої людини Петро. Смілива, рішуча дівчина каже: "Не треба лиш грошей твоїх. Вони мені не Но бідою нашою не потішаться вороги наші... І моїй жизні конець недалеко..."
Возний зрозумів, яке сильне, палке почуття у Петра з Наталкою і він відступився: "Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною". З'єдналися два люблячих серця. Терпилиха благословила молодят на подружнє життя.
Одна з виконавиць ролі Наталки сказала: "Наталка Котляревського — це гімн великому коханню, цей образ буде приваблювати ше не одне покоління людей..." Я згодна з цим висловом. Наталка приваблює нас духовною красою, щирістю, пісенністю, вмінням любити, бути вірною своїм почуттям.
i. коцюбинський у пошуках стилю. (письменник подолав складний шлях стильових пошуків, перебуваючи спочатку під впливом етнографічного реалізму і. нечуя-левицького, а згодом — психологічного реалізму панаса мирного. проте селянська тематика стала завузькою для творчості письменника, а тому після реалістичних оповідань про сільське життя, у творах «ціпов'яз», «на віру», «ялинка» та ін. м. коцюбинський звертається до європейської літератури.)
ii. м. коцюбинський — імпресіоніст. (багато хто з дослідників, зокрема академік с. єфремов, п. филипович та інші, ще у 20—30-ті роки xx століття відзначали: « імпресіоніст, що цікавиться найдужче тими враженнями, які справ як події внутрішніх переживань, так і контури, краски, мелодії навко лишнього світу». такої ж думки сьогодні дотримуються не тільки критики і діаспори, а й з україни.)
iii. риси імпресіонізму у новелі «intermezzo». (імпресіонізму в цілому властивії посилена увага до внутрішнього світу людини, проте реальність відбивається у творах через певні риси.)
1. художня деталь. (у імпресіоністичних описах м. коцюбинського зовнішній світ не деталізується, а передається лаконічним (і часто символічним) штрихом. так у новелі «intermezzo» зовнішній світ передано зоровими і слуховими образами: місто-монстр, який «витягує в поле свою залізну і не пускає», а сам ліричний герой ніби заїзд, «де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять». а зозуля віщує тишу, як тільки він опиняється десь далеко за містом, за зеленим хаосом дороги.)
2. відсутність зовнішнього сюжету. (зовнішнього сюжету, якихось подій, як правило, немає. немає його і в «intermezzo». це тільки черга відчуттів, образів — зорових, слухових, чуттєвих: «розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези. кує і сіє тишу по » і так далі.)
3. організуючий центр твору. (організуючим центром імпресіоністичних новел, зокрема й «intermezzo», є враження від навколишнього світу, що ма теріалізуються у настрої, переживання, відчуття. це не безсистемний набір фраз про що-небудь, все організує ритм людської думки, перебіг почуттів і станів героя. причому ліричний герой позбавлений конкретних рис, у тому числі й соціальних. це вираження внутрішнього «я», саме тому великого значення набувають внутрішні монологи, як, наприклад, у новелі «intermezzo».)
4. особливості синтаксису. (оскільки йдеться не про викладення конкретних подій, а про опис емоційного стану, що змінюється постійно, то й фраза часто уривається на півслові, шматується, містить незакінчені думки, невисловлені почуття. часто автор вживає три крапки, знак питання, які відіграють тут особливу роль — роль поетичної фігури, покликаної відо бразити складність і неоднозначність почувань ліричного героя — людини витонченої, емоційно багатої.)
5. культивування естетично довершеного. (висока духовність ліричного героя, його думок демонструють потяг до краси світу, ідеа'іу. пошук внутрішньої гармонії — один з найголовніших мотивів «intermezzo». 1 часто це подається через сприйняття зовнішніх картин: «так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти. а там ячмінь хилиться і тче з тонких вусів зелений » це один з виявів краси й гармонії.)
6. особливий пейзаж. (акварельний, пленерний пейзаж — особливість імпресіонізму, проте у коцюбинського в новелах він постає ще й ліризова-ним: картина природи — стан душі у цей швидкоплинний момент (особливість імпресіонізму): «спокійний, самотній, сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось й темніло, склепляла над ними зоряну » і цей пейзаж, і багато інших — персоніфіковані, оживлені людським почуттям і нетривкі, як мить самого почуття, яка швидко минає, змінюється, набираючи нових кольорів, напівтонів і відтінків.)
iv. імпресіонізм — вияв сили чи вади таланту коцюбинського. (саме імпресіоністичні новели піднесли творчість коцюбинського до рівня європейської культури. відомий дослідник творчості письменника академік с. єфремов писав: «од українського реалізму взяв він твердий певний грунт і прозору ясність думки; од французького натуралізму — твердий погляд на небоязке шукання потрібної йому краси але од себе додав своєї власної найкоштовнішої риси: оте глибоке переймання психікою героїв, вигадливість художніх образів, уміння передавати настрої й внутрішні переживання, духа і невпинне простування до світла, до краси, до і».)
Объяснение:
"Наталка Полтавка" — "світла незаймана квітка народної поезії". Написана п'єса майже 180 років тому, але й досі чарує нас своєю красою. Максим Рильський сказав, що "таємниця живучості "Наталки Полтавки" в глибокій сердечності, у немеркнучім і чистім, як день, сяєві життєвої правди".
І я відчула цю сердечність і чистоту, сяйво людської душі, відданість великому коханню в образі Наталки. Це моя улюблена героїня п'єси.
Наталка — проста українська дівчина. Всі характеризують її як добру, розумну, дотепну. "Золото — не дівка!.." "...Яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить", — так сказав про Наталку сільській виборний. У селі всі матері ставлять своїм дочкам за взірець Наталку.
Про себе Наталка співає:
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Мені сподобалась Наталка своєю глибокою вірністю у коханні. Чотири роки не має вона від милого жодної звісточки, але продовжує його кохати, чекати. Чотири роки жде не діждеться вона повернення свого милого Петра:
Петре! Петре! Де ти тепер?..
Я тебе любила і тепер люблю...
Вернися ж до мого серця!..
До Наталки постійно сватаються і волосний писар, і дяк, і підканцелярист, і "многії другії". Але вона "многим женихам піднесла печеного гарбуза". Мати Горпина Терпилиха не схвалює цього. Щастя мати і дочка розуміють по-різному. Терпилиха не спроможна терпіти злиднів, на її думку, краще вмерти, ніж жити в бідності.
Сватався до Наталки і багатий возний. Розумна, з почуттям власної гідності, Наталка відповідає:
Гріх вам над бідною дівкою глумитися!
Моє багатство єсть моє добре ім'я.
Наталка хоче жити за велінням серця: "Серце не вважає, — співає вона, — кого раз полюбить, з тим і помирає".
Мати постійно плаче, дорікає Наталці. І Наталка задля спокою матері вирішила подати возному рушники. Вона і досі любить Петра, але каже ненці: "Я покорюся вашій волі, перенесу своє горе, для спокою матері треба все перенести". Як треба було шанувати свою матір, щоб піти на таке. Це драма серця Полтавки. Наталка розуміє, що це не принесе їй щастя, тому що коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то "така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою".
Для Наталки сім'я — це єднання двох сердець: "жити люб'язно і дружно, бути вірними до смерті і помагати один одному".
Наталку Полтавку покохав чесний, працьовитий, безкорисливий, здатний на самопожертву заради іншої людини Петро. Смілива, рішуча дівчина каже: "Не треба лиш грошей твоїх. Вони мені не Но бідою нашою не потішаться вороги наші... І моїй жизні конець недалеко..."
Возний зрозумів, яке сильне, палке почуття у Петра з Наталкою і він відступився: "Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною". З'єдналися два люблячих серця. Терпилиха благословила молодят на подружнє життя.
Одна з виконавиць ролі Наталки сказала: "Наталка Котляревського — це гімн великому коханню, цей образ буде приваблювати ше не одне покоління людей..." Я згодна з цим висловом. Наталка приваблює нас духовною красою, щирістю, пісенністю, вмінням любити, бути вірною своїм почуттям.