Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Упродовж багатьох століть наші пращури оспівували у своїх піснях і віршах образ коханої жінки чи матері, уславлюючи його і підіймаючи на високий духовний рівень. Слід сказати, що в Середньовіччі вважалося, що доля жінки полягає в материнстві і домашньому господарстві, так само вважають і деякі наші сучасники. На їхній погляд, українська жінка не здатна до великих звершень і справ. Але це помилкова думка, адже споконвіку жінки дивують світ мудрістю, силою материнства і величчю почуттів.
Українські письменники та поети у всі часи зверталися у своїй творчості до образу жінки. Одним з таких письменників є І. Котляревський, п’єсу якого називають безцінною перлиною української літератури. Адже героїня твору «Наталка Полтавка» втілила в собі найкращі риси українських жінок і майже одразу після виходу п’єси у світ стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися багатий духовний світ і зовнішня краса.
Наталка — чесна, ввічлива і добра дівчина. Односельці про неї казали: «Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, яка трудяща, себе і матір на світі держить».
Вона настільки любить і поважає свою матір, що навіть погоджується вийти заміж за нелюбого чоловіка. Їй притаманна здатність жертвувати собою заради інших, але свого кохання вона не зрікається. Її серце і душа стогнуть від нестерпного болю, адже вона довго не бачила свого коханого Петра, який вже чотири роки не повертався з заробітків, де хотів зібрати гроші на сватання та весілля з Наталкою. Чекаючи Петра, дівчина весь час благає Бога, щоб хлопець якнайшвидше повернувся: «Петре! Петре! Я тебе любила і тепер люблю», — сумує Наталка.
Героїня п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» кмітлива і розумна, їй властиве почуття власної гідності. Проста селянка, вона делікатно та при цьому непохитно відмовляє багатому возному і пояснює тому, чому вони не пара. Хоча Наталка сором’язлива і ніжна, але вона впевнена в собі, що й допомагає їй у важких ситуаціях не впасти духом. Тому коли доля знову зводить Наталку з Петром, вона сміливо бореться за своє кохання. Вона залишається з чоловіком, якого кохає усе життя і робить це попри людський осуд.
З моменту створення п’єси «Наталка Полтавка» минуло майже два століття, за цей час багато разів змінювалося становище жінки у суспільстві, але її ідеал залишився майже без змін. Нам і зараз незвичайно близький образ сердечної, працьовитої і чесної української жінки, образ, який не старіє з плином часу і залишається актуальним за будь-яких умов.
Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Упродовж багатьох століть наші пращури оспівували у своїх піснях і віршах образ коханої жінки чи матері, уславлюючи його і підіймаючи на високий духовний рівень. Слід сказати, що в Середньовіччі вважалося, що доля жінки полягає в материнстві і домашньому господарстві, так само вважають і деякі наші сучасники. На їхній погляд, українська жінка не здатна до великих звершень і справ. Але це помилкова думка, адже споконвіку жінки дивують світ мудрістю, силою материнства і величчю почуттів.
Українські письменники та поети у всі часи зверталися у своїй творчості до образу жінки. Одним з таких письменників є І. Котляревський, п’єсу якого називають безцінною перлиною української літератури. Адже героїня твору «Наталка Полтавка» втілила в собі найкращі риси українських жінок і майже одразу після виходу п’єси у світ стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися багатий духовний світ і зовнішня краса.
Наталка — чесна, ввічлива і добра дівчина. Односельці про неї казали: «Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, яка трудяща, себе і матір на світі держить».
Вона настільки любить і поважає свою матір, що навіть погоджується вийти заміж за нелюбого чоловіка. Їй притаманна здатність жертвувати собою заради інших, але свого кохання вона не зрікається. Її серце і душа стогнуть від нестерпного болю, адже вона довго не бачила свого коханого Петра, який вже чотири роки не повертався з заробітків, де хотів зібрати гроші на сватання та весілля з Наталкою. Чекаючи Петра, дівчина весь час благає Бога, щоб хлопець якнайшвидше повернувся: «Петре! Петре! Я тебе любила і тепер люблю», — сумує Наталка.
Героїня п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» кмітлива і розумна, їй властиве почуття власної гідності. Проста селянка, вона делікатно та при цьому непохитно відмовляє багатому возному і пояснює тому, чому вони не пара. Хоча Наталка сором’язлива і ніжна, але вона впевнена в собі, що й допомагає їй у важких ситуаціях не впасти духом. Тому коли доля знову зводить Наталку з Петром, вона сміливо бореться за своє кохання. Вона залишається з чоловіком, якого кохає усе життя і робить це попри людський осуд.
З моменту створення п’єси «Наталка Полтавка» минуло майже два століття, за цей час багато разів змінювалося становище жінки у суспільстві, але її ідеал залишився майже без змін. Нам і зараз незвичайно близький образ сердечної, працьовитої і чесної української жінки, образ, який не старіє з плином часу і залишається актуальним за будь-яких умов.
Объяснение: