Людям, які живуть у XX столітті, мабуть, важко до кінця зрозуміти, звідки у Шевченка бралося стільки сил, щоб протистояти несправедливості, жорстокості суспільного ладу. Існує легенда, ніби в день народження Тараса у хату до Шевченків увійшов незнайомець. Він узяв новонародженого хлопчика, уважно подивився на дитя, що пручалося на руках чужого чоловіка, і передрік, що виросте з малого крикуна справжній бунтар. Це був Устим Кармелюк, народний месник, який двадцять років боровся з панами, декілька разів тікав із Сибіру і полишив після себе славу захисника скривджених селян. Передбачення Кармелюка виявилося віщим: Тарас Шевченко все життя бунтував проти несправедливості, закликав українців згадати козацьку славу, коли народ сам вирішував свою долю. Талант Шевченка був таким великим, що зумів розвинутися в умовах кріпацтва, не занепав у часи солдатчини. Кожен день поетового життя був поступом уперед, і ніхто й ніщо не могло збити його з обраного шляху. Із самого дитинства Тарас був бунтарем, і в умовах абсолютного безправ’я він уперто відстоював свою гідність, сам себе витягував із життєвого болота, створював навколо себе атмосферу, в якій не було місця байдужості, жорстокості, ницості. Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства Шевченка разом з іншими братчиками доправили в Петербург і посадили в каземат. Більш-менш суворі вироки отримали всі члени гуртка. А найбільш жорстоко був покараний Шевченко: з огляду на його бунтівний, непоступливий характер слідчі охранки рекомендували цареві відправити поета в солдати, а Микола І на вироку дописав: «Без права писати й малювати». Десять довгих років Шевченко був рядовим солдатом. Сувора муштра, жорстокі знущання бездушних командирів не зламали прета. Він порушує «височайший указ» — малює, записує вірші у маленьку книжечку. І у цих творах не каяття — там звучать мотиви боротьби, ненависті до панів, відданості народові, туги за рідним краєм. «Караюсь, мучуся… але не каюсь», — це відповідь усім, хто чекав від поета каяття, хто хотів, щоб Шевченко або замовк назавжди, або прославляв своїх мучителів. Але’ фізичні і духовні страждання лиш загартували волю поета.
Людям, які живуть у XX столітті, мабуть, важко до кінця зрозуміти, звідки у Шевченка бралося стільки сил, щоб протистояти несправедливості, жорстокості суспільного ладу.
Існує легенда, ніби в день народження Тараса у хату до Шевченків увійшов незнайомець. Він узяв новонародженого хлопчика, уважно подивився на дитя, що пручалося на руках чужого чоловіка, і передрік, що виросте з малого крикуна справжній бунтар. Це був Устим Кармелюк, народний месник, який двадцять років боровся з панами, декілька разів тікав із Сибіру і полишив після себе славу захисника скривджених селян.
Передбачення Кармелюка виявилося віщим: Тарас Шевченко все життя бунтував проти несправедливості, закликав українців згадати козацьку славу, коли народ сам вирішував свою долю.
Талант Шевченка був таким великим, що зумів розвинутися в умовах кріпацтва, не занепав у часи солдатчини. Кожен день поетового життя був поступом уперед, і ніхто й ніщо не могло збити його з обраного шляху.
Із самого дитинства Тарас був бунтарем, і в умовах абсолютного безправ’я він уперто відстоював свою гідність, сам себе витягував із життєвого болота, створював навколо себе атмосферу, в якій не було місця байдужості, жорстокості, ницості.
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства Шевченка разом з іншими братчиками доправили в Петербург і посадили в каземат. Більш-менш суворі вироки отримали всі члени гуртка. А найбільш жорстоко був покараний Шевченко: з огляду на його бунтівний, непоступливий характер слідчі охранки рекомендували цареві відправити поета в солдати, а Микола І на вироку дописав: «Без права писати й малювати».
Десять довгих років Шевченко був рядовим солдатом. Сувора муштра, жорстокі знущання бездушних командирів не зламали прета. Він порушує «височайший указ» — малює, записує вірші у маленьку книжечку. І у цих творах не каяття — там звучать мотиви боротьби, ненависті до панів, відданості народові, туги за рідним краєм. «Караюсь, мучуся… але не каюсь», — це відповідь усім, хто чекав від поета каяття, хто хотів, щоб Шевченко або замовк назавжди, або прославляв своїх мучителів. Але’ фізичні і духовні страждання лиш загартували волю поета.