ІВ
ТЕМА ТТБ ИНАКШЕ ТОВАРИСТВО ТАЄМНИХ БОЯГУЗІВ
1.Автор, назва книжки
2.Короткий переказ епізодів, які найбільше сподобались, здивували, вразили.
3.Що не сподобалось у героях, у сюжеті.
4.Як історії з книжки допомагають у "реальному" житті?
5.Чи заслужено книгу Лесі Ворониної називають повістю про виховання мужності та гідності?
6.Чи з'явилось бажання прочитати продовження історії про Клима Джуру?

ответ:На прикладі Федька ми вчимося бути сильними, вміти за себе постояти. Хлопчик, попри намагання виділитися серед інших, мав добре серце. Це дуже проявилося у випадку, коли запускали повітряного змія. Те, що він трохи ображає своїх товаришів, не варте похвали. Федько любить говорити правду, за що його нагороджує батько монетами. Вміє терпіти біль, мовчки приймає покарання за витівки. Ніколи не зраджує товаришів. Провина Толика, взята на себе, коштувала Федькові життя. Поганий приклад показує Толик. Він кволий, має слабке здоров’я, тому витівка перейти річку по кризі привела до трагічного наслідку.Треба зважати на свої можливості та не робити необдуманих вчинків. Також погано обманювати та перекладати свою вину на інших, як це зробив Толя. Не можна бути черствими та байдужими, бо це може причинити біль іншим. Спірка, Стьопка, Васька, Грицик вчать нас бути дружніми, веселими.  

   Трагічні події  в оповіданні пробуджують співчуття, заставляють зрозуміти якими не треба бути, вчать вміти аналізувати свої життєві вчинки.

Объяснение:

Тема «Наша мова»: мотив мови як генетичного коду нації; висловлення почуття любові, пошани до рідної мови, яка проспівана у Пісні, записана у Літописі.

Ідея «Наша мова»: уславлення ролі мови, її значущості в житті нашого народу; гордості українців за свою мову.

Вірш «НАША МОВА» — це своєрідний заспів до збірки «Калина об Різдві». У ньому автор звертається до мотиву мови як генетичного коду нації. На перший погляд, поезія дуже проста за бу­довою — складається лише із двох строф, не має багато художніх засобів, поет нічого не нав’язує, не повчає, не застерігає. Автор увесь час ніби повертається до спокійної, чимсь перерваної розмови. Проте твір образний, місткий, з багатоплановим підтекстом, викликає чимало асоціацій.

У першій строфі розкривається милозвучність, пісенність української мови, а також її древ­ність. Адже коли не було ще письма, українська мова побутувала в живому спілкуванні, в усній народній творчості, зокрема в піснях. А українські пісні сповнені драматизму, ліризму, душевності. Такими словами розмовляють українці зі своїми побратимами. Мова в усіх її проявах — усна і пи­семна — уособлює красу, духовність, історію. Мова обслуговує усі сфери життя людини.

Цікавою є антитеза «побратими — вороги». Здатність українського народу до побратимст­ва— шляхетна риса, потрібна і сучасним, і майбутнім поколінням. Стародавні пам’ятки українсь­кої писемної мови — літописи. У них змальовані визначні події, оповідається історія українського народу. Саме тому, напевне, українці мовчать до ворогів словами, записаними в літописі. Вони ще зі сторінок літописів знають, хто їхні вороги і чого вони варті. Отож воліють мовчати. Мовчання іноді промовистіше за слово. Поет вірить, що таке мовчання є, але колись народ скаже своє слово

В. Голобородько виходить за рамки проблеми «мова в житті людини», розширюючи її до гло­бального узагальнення мова — людина — нація.

тавтологія: «кожне слово нашої мови»; «тож»;

епітет: «пісенні слова»;

алітерація: повтор приголосних «с»,

«н» — «проспіване у Пісні».