Є поширена позиція, що в житті відсутній чорне і біле, є тільки сіре, що добро і зло єдині і виконують якусь спільну місію, мало не нав’язану Богом. Про Бога сказано: «Бог є світло і немає в Ньому ніякої темряви». Відразу обмовлюся, що я дотримуюся саме цієї точки зору. Для мене є добро, і воно абсолютне, чисте, не затьмарене, як якась велика сила, дана нам згори. І добро зі злом ніколи не заграє, не кокетує.
У Антона Чижа є чудовий твір «Божественна отрута». У ньому головному герою, детективові, задають питання: у чому сенс боротьби і всієї нашої роботи, якщо найчастіше (майже завжди) зло не землі перемагає? Мене потрясла відповідь – своєю глибиною і простотою:
щоб перемога давалася злу як можна більше дорогою ціною!
Для визначення, що таке добре, а що таке погано, що є добром, а що злом, дуже важливо зрозуміти, де знаходиться межа між ними. Що ж все-таки є добром, а що – злом, з точки зору наукової термінології?
Добро – поняття моральності, що означає навмисне прагнення до безкорисливої ??до ближньому, а також незнайомій людині, тварині і навіть рослині. У життєвому сенсі цей термін відноситься до всього, що отримує у людей позитивну оцінку, або асоціюється зі щастям і радістю.
Зло – поняття моральності, що означає навмисне, умисне, свідоме заподіяння кому-небудь шкоди, збитку, страждань. У життєвому сенсі зло відносять до всього, що отримує у людей негативну оцінку, працюється ними, суперечить правилам моралі.
Добро і зло – протилежності, які заперечують одна одну. У європейській традиції добро зазвичай асоціюють зі світлом, світлим, білим. Зло – з темрявою, темним, чорним. Згідно догматам деяких релігій, добро зі злом розглядаються як автономні сили, провідні у одвічній боротьбі за право панувати в світі. Подібна система поглядів в теології називається дуалізмом.
Проблему добра і зла можна розглядати в самих різних областях, таких як, етика, філософія, релігія, фольклор, але ми зупинимося на темі добра і зла в сучасному світі. Це найбільш поширена тема для розмірковування про те, що ж все-таки є добром і злом з точки зору сучасного суспільства.
Для кожного з нас добро і зло символізує абсолютно різні речі. Для когось перевести стару через дорогу – єдине добро всього його життя, а для когось побудувати безкоштовну школу для дітей-сиріт – дещиця в незліченній низці добрих справ. Злом багато хто вважає вживання алкоголю, куріння, нецензурну лайку. Хтось вважатиме це життя… Як казав Лев Толстой: «- Ми любимо людей за те добро, яке ми їм зробили, і не любимо за те зло, яке ми їм робили!».
Для багатьох людей джерелом добра є церква. «Не сотвори собі кумира», «Возлюби ближнього свого, як самого себе», «Не чини перелюбу» – пам’ятає напам’ять кожен з нас, от тільки питання в тому, що деякі з до церкви, молитви, причастя та інших церковних таїнств намагаються «змити» з себе те зло, яке вони здійснюють із завидною постійністю. Бог, як кажуть, добрий. Він пробачить. Та й взагалі, якщо говорити про церкву, то більшість звертається туди тільки тоді, коли біда.
Поняття про добро і зло мають формуватися в дитинстві. І починається добро саме тоді, коли на світ з’являється дитина. Чисте, світле, воістину добре створення Боже. Виховуючи у дітей прості повсякденні правила поведінки, ми плекаємо моральний кодекс покоління. Надалі на формування доброго і злого у свідомості дитини величезний вплив справляє дитячий сад, потім школа, ВУЗ. Але саме в сім’ї закладаються початкові основи особистості. Сухомлинський стверджує, що «діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, честь і безчестя, людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть свій вимір часу». Все питання в тому, як зберегти всю цю чистоту і непорочність маленького серця.
Необхідно направляти позитивну енергію на знищення зла як явища. Кожен день, кожну годину, кожну мить. Людина ніколи не стане повністю ідеальною, але це вже інша історія, а зменшувати злі діяння може кожен. Шляхом самопошуку, самовдосконалення, самодисципліни, самореалізації. У кожному слові є корінь «сам», і я вказую на нього не просто так, а метою закликати, і, нарешті, переконати вас у тому, що ніяка церква, суспільство, соціум, батьки, повністю не вплинуть на сприйняття добра і зла, крім нас самих. Саме тут і закінчується зло. Саме в нас з вами. У нашій роботі над собою! Тому бажаю усім вам невичерпної волі і прагнення діяти, виходячи тільки з добрих спонукань!
Виховання толерантності в людських взаємостосунках, формування менталітету толерантності – найважливіше стратегічне завдання освіти в XXI столітті.
Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.
Чудово розуміючи, що ми всі різні і потрібно приймати іншу людину такою, якою вона є, ми не завжди поводимося коректно й адекватно. Важливо бути терпимим одне до одного, що дуже непросто.
Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.
Встановлення толерантних відносин – важливе завдання сучасного суспільства. І від того, як воно буде вирішене, залежить наше майбутнє. А оскільки все починається з дитинства,то першочерговим завданням школи є здійснення програм виховання, що направлені на формування в учнів доброго ставлення до людей.
Швидке зростання чисельності людей з особливими потребами, а їх сьогодні майже 3 млн на 46 млн. населення, в нашій державі призводить до виникнення низки проблем, пов'язаних із їхньою соціалізацією, зокрема з освітою та подальшим працевлаштуванням. В країні розпочато навчання цих дітей в загальноосвітньому просторі з метою реалізації основних положень Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про захист і розвиток дітей та Національних програм щодо соціально-педагогічної підтримки дітей з особливостями психофізичного розвитку і їхніх батьків. Воно здійснюється за двома напрямами: перший − інтегроване навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітньої школи, другий – інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими однолітками. Тому особливе місце сьогодні у системі освіти України займає розвиток інтегрованої (інклюзивної) освіти, яка передбачає спільне навчання дітей з особливими потребами разом зі здоровими учнями.
Діти охоче йдуть до школи, вони мріють про великі досягнення та успіхи, хочуть навчитися добре читати, писати, творити добро. Але не всі вони можуть навчатися в школі, не всі можуть сидіти за партами, слухати вчителя, відповідати біля дошки, спілкуватися з товаришами, вирішувати проблеми шкільного життя. Це діти, що мають певні проблеми, пов’язані зі здоров’ям, емоційно-вольовою сферою та особистісним розвитком.
Чи доводилось вам бачити оченята цих дітей? В них невимовний сум, біль, розпач. Але разом з тим і надія, мрія, бажання ствердитись у житті.
Якою б школа не була – з визначеним статусом чи загальноосвітня – на всіх рівнях вона повинна розвивати індивідуальні можливості учнів, формувати толерантне середовище у колективі, дух вільного та незалежного мислення і випускати в життя людей, здатних застосувати свої знання, людей, які впевнено і компетентно мають ствердитись у життєвому просторі.
Видатний педагог-гуманіст В. Сухомлинський особливу увагу звертав на специфіку роботи з дітьми, із заниженою здатністю до навчання, тобто дітей з особливими потребами. З такими дітьми треба працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності. Таких учнів В. Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику людства, адже не їхня вина в тому, що вони прийшли до школи кволими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці.
Дитину потрібно сприймати такою, якою вона є, будь-яка спроба змінити щось в її природі є насильством над нею і в цьому виявляється негуманність педагогічного підходу.
У зв’язку з розвитком у нас в країні інклюзивної освіти, в рамках якої відбувається включення дітей з особливими освітніми потребами і дітей-інвалідів в загальноосвітнє середовище і адаптація в ньому – проблема толерантності набуває особливого значення.
Кожна дитина є особистістю, котра має свої особливості, і саме такий підхід має право на життя. Відтак тільки в інтегрованому середовищі є можливою взаємна толерантність: діти з особливостями розвитку отримують підтримку і реальне прийняття суспільством, що значно збільшує їх здібності та можливості. Здорові однолітки в інтегрованому середовищі з більшим ступенем ймовірності виростуть більш толерантними, з більш адекватною самооцінкою і менш тривожними й агресивними.
Виховання в дусі толерантності в інтегрованому (інклюзивному) середовищі загальноосвітнього закладу має бути спрямованою на протидію впливу, що викликає почуття страху, жалю чи відчуження стосовно до інших.
Є поширена позиція, що в житті відсутній чорне і біле, є тільки сіре, що добро і зло єдині і виконують якусь спільну місію, мало не нав’язану Богом. Про Бога сказано: «Бог є світло і немає в Ньому ніякої темряви». Відразу обмовлюся, що я дотримуюся саме цієї точки зору. Для мене є добро, і воно абсолютне, чисте, не затьмарене, як якась велика сила, дана нам згори. І добро зі злом ніколи не заграє, не кокетує.
У Антона Чижа є чудовий твір «Божественна отрута». У ньому головному герою, детективові, задають питання: у чому сенс боротьби і всієї нашої роботи, якщо найчастіше (майже завжди) зло не землі перемагає? Мене потрясла відповідь – своєю глибиною і простотою:
щоб перемога давалася злу як можна більше дорогою ціною!
Для визначення, що таке добре, а що таке погано, що є добром, а що злом, дуже важливо зрозуміти, де знаходиться межа між ними. Що ж все-таки є добром, а що – злом, з точки зору наукової термінології?
Добро – поняття моральності, що означає навмисне прагнення до безкорисливої ??до ближньому, а також незнайомій людині, тварині і навіть рослині. У життєвому сенсі цей термін відноситься до всього, що отримує у людей позитивну оцінку, або асоціюється зі щастям і радістю.
Зло – поняття моральності, що означає навмисне, умисне, свідоме заподіяння кому-небудь шкоди, збитку, страждань. У життєвому сенсі зло відносять до всього, що отримує у людей негативну оцінку, працюється ними, суперечить правилам моралі.
Добро і зло – протилежності, які заперечують одна одну. У європейській традиції добро зазвичай асоціюють зі світлом, світлим, білим. Зло – з темрявою, темним, чорним. Згідно догматам деяких релігій, добро зі злом розглядаються як автономні сили, провідні у одвічній боротьбі за право панувати в світі. Подібна система поглядів в теології називається дуалізмом.
Проблему добра і зла можна розглядати в самих різних областях, таких як, етика, філософія, релігія, фольклор, але ми зупинимося на темі добра і зла в сучасному світі. Це найбільш поширена тема для розмірковування про те, що ж все-таки є добром і злом з точки зору сучасного суспільства.
Для кожного з нас добро і зло символізує абсолютно різні речі. Для когось перевести стару через дорогу – єдине добро всього його життя, а для когось побудувати безкоштовну школу для дітей-сиріт – дещиця в незліченній низці добрих справ. Злом багато хто вважає вживання алкоголю, куріння, нецензурну лайку. Хтось вважатиме це життя… Як казав Лев Толстой: «- Ми любимо людей за те добро, яке ми їм зробили, і не любимо за те зло, яке ми їм робили!».
Для багатьох людей джерелом добра є церква. «Не сотвори собі кумира», «Возлюби ближнього свого, як самого себе», «Не чини перелюбу» – пам’ятає напам’ять кожен з нас, от тільки питання в тому, що деякі з до церкви, молитви, причастя та інших церковних таїнств намагаються «змити» з себе те зло, яке вони здійснюють із завидною постійністю. Бог, як кажуть, добрий. Він пробачить. Та й взагалі, якщо говорити про церкву, то більшість звертається туди тільки тоді, коли біда.
Поняття про добро і зло мають формуватися в дитинстві. І починається добро саме тоді, коли на світ з’являється дитина. Чисте, світле, воістину добре створення Боже. Виховуючи у дітей прості повсякденні правила поведінки, ми плекаємо моральний кодекс покоління. Надалі на формування доброго і злого у свідомості дитини величезний вплив справляє дитячий сад, потім школа, ВУЗ. Але саме в сім’ї закладаються початкові основи особистості. Сухомлинський стверджує, що «діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, честь і безчестя, людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть свій вимір часу». Все питання в тому, як зберегти всю цю чистоту і непорочність маленького серця.
Необхідно направляти позитивну енергію на знищення зла як явища. Кожен день, кожну годину, кожну мить. Людина ніколи не стане повністю ідеальною, але це вже інша історія, а зменшувати злі діяння може кожен. Шляхом самопошуку, самовдосконалення, самодисципліни, самореалізації. У кожному слові є корінь «сам», і я вказую на нього не просто так, а метою закликати, і, нарешті, переконати вас у тому, що ніяка церква, суспільство, соціум, батьки, повністю не вплинуть на сприйняття добра і зла, крім нас самих. Саме тут і закінчується зло. Саме в нас з вами. У нашій роботі над собою! Тому бажаю усім вам невичерпної волі і прагнення діяти, виходячи тільки з добрих спонукань!
Толерантне ставлення людини
Збереже планету від негод,
Розрубає мотлох павутини,
Переріже нитку перешкод.
Толерантне ставлення до всього
Збереже, вряту ,
До вгледіть перемогу,
До витримати все.
Виховання толерантності в людських взаємостосунках, формування менталітету толерантності – найважливіше стратегічне завдання освіти в XXI столітті.
Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.
Чудово розуміючи, що ми всі різні і потрібно приймати іншу людину такою, якою вона є, ми не завжди поводимося коректно й адекватно. Важливо бути терпимим одне до одного, що дуже непросто.
Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.
Встановлення толерантних відносин – важливе завдання сучасного суспільства. І від того, як воно буде вирішене, залежить наше майбутнє. А оскільки все починається з дитинства,то першочерговим завданням школи є здійснення програм виховання, що направлені на формування в учнів доброго ставлення до людей.
Швидке зростання чисельності людей з особливими потребами, а їх сьогодні майже 3 млн на 46 млн. населення, в нашій державі призводить до виникнення низки проблем, пов'язаних із їхньою соціалізацією, зокрема з освітою та подальшим працевлаштуванням. В країні розпочато навчання цих дітей в загальноосвітньому просторі з метою реалізації основних положень Конвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про захист і розвиток дітей та Національних програм щодо соціально-педагогічної підтримки дітей з особливостями психофізичного розвитку і їхніх батьків. Воно здійснюється за двома напрямами: перший − інтегроване навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітньої школи, другий – інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими однолітками. Тому особливе місце сьогодні у системі освіти України займає розвиток інтегрованої (інклюзивної) освіти, яка передбачає спільне навчання дітей з особливими потребами разом зі здоровими учнями.
Діти охоче йдуть до школи, вони мріють про великі досягнення та успіхи, хочуть навчитися добре читати, писати, творити добро. Але не всі вони можуть навчатися в школі, не всі можуть сидіти за партами, слухати вчителя, відповідати біля дошки, спілкуватися з товаришами, вирішувати проблеми шкільного життя. Це діти, що мають певні проблеми, пов’язані зі здоров’ям, емоційно-вольовою сферою та особистісним розвитком.
Чи доводилось вам бачити оченята цих дітей? В них невимовний сум, біль, розпач. Але разом з тим і надія, мрія, бажання ствердитись у житті.
Якою б школа не була – з визначеним статусом чи загальноосвітня – на всіх рівнях вона повинна розвивати індивідуальні можливості учнів, формувати толерантне середовище у колективі, дух вільного та незалежного мислення і випускати в життя людей, здатних застосувати свої знання, людей, які впевнено і компетентно мають ствердитись у життєвому просторі.
Видатний педагог-гуманіст В. Сухомлинський особливу увагу звертав на специфіку роботи з дітьми, із заниженою здатністю до навчання, тобто дітей з особливими потребами. З такими дітьми треба працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності. Таких учнів В. Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику людства, адже не їхня вина в тому, що вони прийшли до школи кволими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці.
Дитину потрібно сприймати такою, якою вона є, будь-яка спроба змінити щось в її природі є насильством над нею і в цьому виявляється негуманність педагогічного підходу.
У зв’язку з розвитком у нас в країні інклюзивної освіти, в рамках якої відбувається включення дітей з особливими освітніми потребами і дітей-інвалідів в загальноосвітнє середовище і адаптація в ньому – проблема толерантності набуває особливого значення.
Кожна дитина є особистістю, котра має свої особливості, і саме такий підхід має право на життя. Відтак тільки в інтегрованому середовищі є можливою взаємна толерантність: діти з особливостями розвитку отримують підтримку і реальне прийняття суспільством, що значно збільшує їх здібності та можливості. Здорові однолітки в інтегрованому середовищі з більшим ступенем ймовірності виростуть більш толерантними, з більш адекватною самооцінкою і менш тривожними й агресивними.
Виховання в дусі толерантності в інтегрованому (інклюзивному) середовищі загальноосвітнього закладу має бути спрямованою на протидію впливу, що викликає почуття страху, жалю чи відчуження стосовно до інших.