Збірка «Зів’яле листя» —- велике досягнення в скарбниці української літератури. І. Франко писав її більше десяти років, давши їй підзаголовок «Лірична драма». Збірка вийшла в 1896 році. То були найтяжчі роки в житті поета. Він зазнав пекучих ударів з боку шляхти, урядових сил. До того ж І. Франко не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою — Ольгою Рожкевич, до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки.
Видатний поет і вчений Максим Рильський збірку «Зів’яле листя» поставив поряд з кращими інтимними поезіями Т. Шевченка і О. Пушкіна. Великого Каменяря захоплювала краса народної пісні, її глибокий ліризм, тональне багатство і безмежний оптимізм. Ряд поезій у збірці «Зів’яле листя» написаний у стилі українських народних пісень. Поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю», «Червона калина, чого в лузі гнешся?» завдяки своїй милозвучності і яскравості образів стали відомими широкому загалу. Вони чарують нас своєю щирістю, образністю, мелодійністю.
Мені дуже подобається поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» Контрастними порівняннями, що властиві народній пісні, Франко зображає красу дівчини, яка чарує душу закоханому, пробуджує палке почуття любові:
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Чом твої устоньки — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром.
Що то запалює серце пожаром?
Ми відчуваємо, як страждає ліричний герой. Для нього мила, яку він втратив, водночас радощі і горе. Лишилася тільки невгасима любов, яка ранить його серце.
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу!
Очі коханої — кращі від сонця, вони запалюють серце пожаром.
Поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся?» пройнята глибоким ліризмом і високою музичністю. Читаючи її, ніби чуєш журливу мелодію, співзвучну глибоким переживанням червоної калини. Ця поезія — своєрідний діалог між дубом і калиною, діалог сили і ніжності. Трагедія калини в тому, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили:
Я в гору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.
Калина прагне до світла, до сонця, як людина — до життя, щастя, краси, любові. Мені здається, що краса природи в зображенні поета не мертва, а персоніфікована. Поезія викликає в душі читача бадьорі, світлі почуття.
Ряд ліричних поезій збірки («Безмежнеє поле…», «Не минай з погордою», «Твої очі, як те море») покладено на музику. Особливо чарує нас романс К. Данькевича на слова чудового вірша Франка «Чого являєшся мені у сні?» В ньому хвилююче відтворено велику, ніжну, але неподільну любов юнака. Тільки у сні з’являється його образ коханої, тривожить його зранене любов’ю серце. Герой щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука ятрила серце пекучим болем, але не згасила вірного кохання. Свою безнадійну любов герой переливає в сумні пісні:
В життю ти мною згордувала.
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
Завершується ця поезія звертанням до коханої:
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні.
Здається, що ці рядки поет писав кров’ю серця. Такі вони ніжні, сердечні.
Високі почуття любові оспівуються і у поезії «Не раз у сні являється мені»:
Не раз у сні являється мені,
О люба, образ твій, такий чудовий,
Яким яснів в молодощів весні,
В найкращі хвилі свіжої любови.
Чарівна і неповторна інтимна лірика великого сина України дає читачам силу і наснагу, наче джерельна вода. Лірика Франка безсмертна. Краще М. Коцюбинського не скажеш: «У Франка є прекрасна річ — лірична драма «Зів’яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш І кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові — лірикові, співцеві кохання і настроїв».
Сподобався твір? Збережи в закладках - » Мої думки і почуття, викликані творами збірки . І. Франка ‘Зів’яле листя». Це не складно, зате не втратиш!
Роль художніх засобів у повісті надзвичайно велика. Художні засоби надають твору яскравість, підсилюють емоційний вплив, привертають увагу читача до висловів. Художні засоби допомагають автору створити художній образ, а читачу поринути в світ художнього твору, розкрити авторський задум.
Автор додає у свою розповідь багато епітетів, наприклад: в довгому покрученому яру; здорові загорілі жилаві руки; густі дрібні зморшки; обидва довгообразі й русяві;
Застосовує численні порівняння: на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави; В глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла; зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями; здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів; лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця; сині, як небо, очі; Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
Метафори: пишно горів вечірній світ сонця; дзвінкий гук задрижав і розлився по селі на всі долини; над лісом розлився дивний спокій;
Персоніфікація: Гроші втікали до шинкаря.
Мова персонажів насичена народними висловами: Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця. ...брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем. ...як ходить, то неначе решетом горох точить... Як бог дасть, то і в калюжі втопишся. ...на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.
... наговорив синам сім мішків гречаної вовни... Вже той каторжний горб сидить мені отут у печінках.
Видатний поет і вчений Максим Рильський збірку «Зів’яле листя» поставив поряд з кращими інтимними поезіями Т. Шевченка і О. Пушкіна. Великого Каменяря захоплювала краса народної пісні, її глибокий ліризм, тональне багатство і безмежний оптимізм. Ряд поезій у збірці «Зів’яле листя» написаний у стилі українських народних пісень. Поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю», «Червона калина, чого в лузі гнешся?» завдяки своїй милозвучності і яскравості образів стали відомими широкому загалу. Вони чарують нас своєю щирістю, образністю, мелодійністю.
Мені дуже подобається поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» Контрастними порівняннями, що властиві народній пісні, Франко зображає красу дівчини, яка чарує душу закоханому, пробуджує палке почуття любові:
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Чом твої устоньки — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром.
Що то запалює серце пожаром?
Ми відчуваємо, як страждає ліричний герой. Для нього мила, яку він втратив, водночас радощі і горе. Лишилася тільки невгасима любов, яка ранить його серце.
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу!
Очі коханої — кращі від сонця, вони запалюють серце пожаром.
Поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся?» пройнята глибоким ліризмом і високою музичністю. Читаючи її, ніби чуєш журливу мелодію, співзвучну глибоким переживанням червоної калини. Ця поезія — своєрідний діалог між дубом і калиною, діалог сили і ніжності. Трагедія калини в тому, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили:
Я в гору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.
Калина прагне до світла, до сонця, як людина — до життя, щастя, краси, любові. Мені здається, що краса природи в зображенні поета не мертва, а персоніфікована. Поезія викликає в душі читача бадьорі, світлі почуття.
Ряд ліричних поезій збірки («Безмежнеє поле…», «Не минай з погордою», «Твої очі, як те море») покладено на музику. Особливо чарує нас романс К. Данькевича на слова чудового вірша Франка «Чого являєшся мені у сні?» В ньому хвилююче відтворено велику, ніжну, але неподільну любов юнака. Тільки у сні з’являється його образ коханої, тривожить його зранене любов’ю серце. Герой щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука ятрила серце пекучим болем, але не згасила вірного кохання. Свою безнадійну любов герой переливає в сумні пісні:
В життю ти мною згордувала.
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
Завершується ця поезія звертанням до коханої:
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні.
Здається, що ці рядки поет писав кров’ю серця. Такі вони ніжні, сердечні.
Високі почуття любові оспівуються і у поезії «Не раз у сні являється мені»:
Не раз у сні являється мені,
О люба, образ твій, такий чудовий,
Яким яснів в молодощів весні,
В найкращі хвилі свіжої любови.
Чарівна і неповторна інтимна лірика великого сина України дає читачам силу і наснагу, наче джерельна вода. Лірика Франка безсмертна. Краще М. Коцюбинського не скажеш: «У Франка є прекрасна річ — лірична драма «Зів’яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш І кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові — лірикові, співцеві кохання і настроїв».
Сподобався твір? Збережи в закладках - » Мої думки і почуття, викликані творами збірки . І. Франка ‘Зів’яле листя». Це не складно, зате не втратиш!
Рекомендую також наступні твори:
Нет подходящих публикаций
Читать полностью: http://tvori.com.ua/mo%d1%97-dumki-i-pochuttya-viklikani-tvorami-zbirki-i-franka-ziv-yale-listya-187/#ixzz4UE11CXKF
Роль художніх засобів у повісті надзвичайно велика. Художні засоби надають твору яскравість, підсилюють емоційний вплив, привертають увагу читача до висловів. Художні засоби допомагають автору створити художній образ, а читачу поринути в світ художнього твору, розкрити авторський задум.
Автор додає у свою розповідь багато епітетів, наприклад: в довгому покрученому яру; здорові загорілі жилаві руки; густі дрібні зморшки; обидва довгообразі й русяві;
Застосовує численні порівняння: на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави; В глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла; зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями; здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів; лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця; сині, як небо, очі; Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
Метафори: пишно горів вечірній світ сонця; дзвінкий гук задрижав і розлився по селі на всі долини; над лісом розлився дивний спокій;
Персоніфікація: Гроші втікали до шинкаря.
Мова персонажів насичена народними висловами: Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця. ...брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем. ...як ходить, то неначе решетом горох точить... Як бог дасть, то і в калюжі втопишся. ...на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.
... наговорив синам сім мішків гречаної вовни... Вже той каторжний горб сидить мені отут у печінках.