Ми люди 21 віку. Навіщо нам знати минуле? Цей вік має багато технологій, розвитків і "нових перемог". Але як це все вийшло? Що до бути нам, людям, таким розвиненим? В історії багато фактів про це. Все прийшло з давніх часів і розвивалося по досі і навіть зараз наше життя змінюється настільки швидко. Людям обов'язково треба знати своє минуле. Чому, запитаєте ви? Тому що ми живемо в світі який утворювався дуже великий час. Нам потрібно знати, який раніше була школа, будинки, меблі і т.д. а для яких цілей? Щоб прогнозувати майбутнє! Адже просто так нічого не вийде! Наприклад в Наразі ми можемо сказати, що коли то в далекому майбутньому винайдуть літаючі машини, саме машини. А чому ми так говоримо? тому що телефони же з'явилися? А раніше не було ніяк зв'язків на відстані.
Я думаю, що нам потрібно знати своє минуле, так як без минулого не може бути справжнього і майбутнього!
Объяснение: можете в творі використовувати даний матеріал:
1)Народ і його представники повинні чітко розуміти свою роль і місце в світовому співтоваристві, уявляти собі, яким чином утворився нинішній світ, з яких крупинок все було зібрано.
Чи не знати історії - значить не знати самого себе. Це значить жити в своєму світі і бути при цьому відірваним від соціуму. Можливо, деяких це цілком влаштовує, однак це не дозволяє суспільству рухатися далі, вдосконалюватися, зміцнювати підвалини і традиції власного народу. Відбувається змішання понять, а це часто дуже некорисно для культури в цілому, а також для духовного та інтелектуального розвитку окремої людини зокрема.
2) Історію своєї країни треба знати щоб розуміти її особливості і представляти загальну картину розвитку країни, знати менталітет її громадян, а також те чим він сформований. Знаючи історію країни, можна припустити що може статися з нею в майбутньому, адже так чи інакше історія циклічна, і події повторюються. Крім цього знаючи історію можна приводити дуже хороші приклади посилаючись на прецеденти, будь то звичайна суперечка або наукова робота. Думаю не даремно Ломоносов говорив, що "Народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього", так що вивчайте історію!
Енеїда" І. П. Котляревського з'явилася в той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися козацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем'я без своєї мови й традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору і пісні.
Саме І. П. Котляревський в 1798 р., коли вийшли з друку три перші частини "Енеїди", засвідчив існування українського народу як фізичної і духовної реальності.
Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор увів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу. Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом. Весь сюжет побудований на розповіді про подорож Енея та троянців до землі, де буде засновано нове царство. І ось уже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського життя й національного характеру:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак.
Перед нами розгортаються дві сюжетні лінії: життя богів та пригоди троянців, що викликають добрий сміх, захоплення, бо перед собою ми побачили українських козаків, які можуть бути і відчайдушними гуляками (в гостях у Дідони), і справжніми героями (у війні з рутульцями). Письменник змальовує їх із добродушним гумором. Перед нами постають життєрадісні, безжурні вояки, які здатні і добре погуляти, і винести на своїх плечах найбільший тягар захисту батьківщини. Ми побачили зразки кращого, що є серед козаків: бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов'язку, дружбі. В образах троянців автор розкриває духовну велич народу, його моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.
Ми люди 21 віку. Навіщо нам знати минуле? Цей вік має багато технологій, розвитків і "нових перемог". Але як це все вийшло? Що до бути нам, людям, таким розвиненим? В історії багато фактів про це. Все прийшло з давніх часів і розвивалося по досі і навіть зараз наше життя змінюється настільки швидко. Людям обов'язково треба знати своє минуле. Чому, запитаєте ви? Тому що ми живемо в світі який утворювався дуже великий час. Нам потрібно знати, який раніше була школа, будинки, меблі і т.д. а для яких цілей? Щоб прогнозувати майбутнє! Адже просто так нічого не вийде! Наприклад в Наразі ми можемо сказати, що коли то в далекому майбутньому винайдуть літаючі машини, саме машини. А чому ми так говоримо? тому що телефони же з'явилися? А раніше не було ніяк зв'язків на відстані.
Я думаю, що нам потрібно знати своє минуле, так як без минулого не може бути справжнього і майбутнього!
Объяснение: можете в творі використовувати даний матеріал:
1)Народ і його представники повинні чітко розуміти свою роль і місце в світовому співтоваристві, уявляти собі, яким чином утворився нинішній світ, з яких крупинок все було зібрано.
Чи не знати історії - значить не знати самого себе. Це значить жити в своєму світі і бути при цьому відірваним від соціуму. Можливо, деяких це цілком влаштовує, однак це не дозволяє суспільству рухатися далі, вдосконалюватися, зміцнювати підвалини і традиції власного народу. Відбувається змішання понять, а це часто дуже некорисно для культури в цілому, а також для духовного та інтелектуального розвитку окремої людини зокрема.
2) Історію своєї країни треба знати щоб розуміти її особливості і представляти загальну картину розвитку країни, знати менталітет її громадян, а також те чим він сформований. Знаючи історію країни, можна припустити що може статися з нею в майбутньому, адже так чи інакше історія циклічна, і події повторюються. Крім цього знаючи історію можна приводити дуже хороші приклади посилаючись на прецеденти, будь то звичайна суперечка або наукова робота. Думаю не даремно Ломоносов говорив, що "Народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього", так що вивчайте історію!
Енеїда" І. П. Котляревського з'явилася в той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися козацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем'я без своєї мови й традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору і пісні.
Саме І. П. Котляревський в 1798 р., коли вийшли з друку три перші частини "Енеїди", засвідчив існування українського народу як фізичної і духовної реальності.
Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор увів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу. Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом. Весь сюжет побудований на розповіді про подорож Енея та троянців до землі, де буде засновано нове царство. І ось уже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського життя й національного характеру:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак.
Перед нами розгортаються дві сюжетні лінії: життя богів та пригоди троянців, що викликають добрий сміх, захоплення, бо перед собою ми побачили українських козаків, які можуть бути і відчайдушними гуляками (в гостях у Дідони), і справжніми героями (у війні з рутульцями). Письменник змальовує їх із добродушним гумором. Перед нами постають життєрадісні, безжурні вояки, які здатні і добре погуляти, і винести на своїх плечах найбільший тягар захисту батьківщини. Ми побачили зразки кращого, що є серед козаків: бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов'язку, дружбі. В образах троянців автор розкриває духовну велич народу, його моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.