Валентин Черемис широко використовує в повісті фразеологізми на зразок: заткнути за пояс, як на цвіту прибитий, тримати язик за зубами. Яку роль ці стійкі сполуки відіграють у творі?
ответ:Найбільша захисниця краси — Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника. Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село. Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною. У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: «…Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече"
Вірний, сміливий вовк. Мудрий. Він не просто виконує свої функції, а й має власне «лице» (усміхається, хитро мружиться, лютує, прикидається тощо). Зрештою, він часто виявляється єдиним другом козаків, єдиною близькою душею, що не лише вислухає, а й зарадить біді, врятує, навіть ціною власного життя. Упродовж усього роману герой перебуває на краю гострого леза, між життям та смертю, що тримає читача в постійній напрузі та змушує переживати. Бо ніхто не знає, що трапиться з героєм кожної наступної сторінки, оскільки він кинув виклик самій монголо-татарській орді. І залишитися живим буде ой, як важко!
ответ:Найбільша захисниця краси — Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника. Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село. Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною. У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: «…Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече"
Объяснение:
Вірний, сміливий вовк. Мудрий. Він не просто виконує свої функції, а й має власне «лице» (усміхається, хитро мружиться, лютує, прикидається тощо). Зрештою, він часто виявляється єдиним другом козаків, єдиною близькою душею, що не лише вислухає, а й зарадить біді, врятує, навіть ціною власного життя. Упродовж усього роману герой перебуває на краю гострого леза, між життям та смертю, що тримає читача в постійній напрузі та змушує переживати. Бо ніхто не знає, що трапиться з героєм кожної наступної сторінки, оскільки він кинув виклик самій монголо-татарській орді. І залишитися живим буде ой, як важко!
Объяснение: