Нещодавно я прочитал(-а)повість Михайла Стельмаха《"Гуси-Лебеді летять"》.У цій повесті розповідається про хлопчика,який дуже любить читати.Але його сім'я не може собі позволити купити йому книжок,у них не має грошей навіть на черевики.Тоді він вирішується на кражу у рідної матері заради книжки.Він викрав семена тикви у матері й хотівпоменяти їх у дядечка,але коли вони шли з церкви вони побачили небожів його милосердя перемогло і він даа їм семян.Він не виміняв книжку із за дядечкиної жадністі,але він не жалкував.Прочитав цю повість я зрозуміла,що бідні люди біль добріше за багатих.
Український фольклор налічує досить багато дум. Усі вони по-своєму особливі і дуже цікаві. Але серед них є одна, яка мені подобається найбільше.
Головними героями дум в основному виступають мужні, сміливі чоловіки, оборонці рідної землі, жінки зустрічаються дуже рідко. Мене найбільше приваблює образ Марусі Богуславки з однойменної думи.
Ми бачимо перед собою молоду дівчину, полонену турецьким паном. У подібній ситуації багато б жінок не витримали, але не вона. Маруся вижила, пристосувавшись до свого становища.
Можна сказати, що вона зрадила своїй країні, ставши дружиною турецького пана. Але це не так. У житті їй випала складна доля, і смілива дівчина вирішила прийняти її такою, як вона є. Якби вона так не зробила, то, може, і не змогла б урятувати невільників.
Прийнявши життя в полоні, вона розуміє, що назад немає дороги, що в Україну вона більше не повернеться:
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Ми не знаємо, що Сталося з нею після втечі невільників. Можливо, пан її за це жорстоко покарав. Але вона, незважаючи на це, врятувала полонених:
Вислухай, Боже, у щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!
Проста українська дівчина Маруся, забувши про себе, героїчно визволила невільників з турецького полону. Тим самим вона заслужила собі вічну пам’ять і вдячність України.
заради книжки.Він викрав семена тикви у матері й хотівпоменяти їх у дядечка,але коли вони шли з церкви вони побачили небожів його милосердя перемогло і він даа їм семян.Він не виміняв книжку із за дядечкиної жадністі,але він не жалкував.Прочитав цю повість я зрозуміла,що бідні люди біль добріше за багатих.
Український фольклор налічує досить багато дум. Усі вони по-своєму особливі і дуже цікаві. Але серед них є одна, яка мені подобається найбільше.
Головними героями дум в основному виступають мужні, сміливі чоловіки, оборонці рідної землі, жінки зустрічаються дуже рідко. Мене найбільше приваблює образ Марусі Богуславки з однойменної думи.
Ми бачимо перед собою молоду дівчину, полонену турецьким паном. У подібній ситуації багато б жінок не витримали, але не вона. Маруся вижила, пристосувавшись до свого становища.
Можна сказати, що вона зрадила своїй країні, ставши дружиною турецького пана. Але це не так. У житті їй випала складна доля, і смілива дівчина вирішила прийняти її такою, як вона є. Якби вона так не зробила, то, може, і не змогла б урятувати невільників.
Прийнявши життя в полоні, вона розуміє, що назад немає дороги, що в Україну вона більше не повернеться:
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Ми не знаємо, що Сталося з нею після втечі невільників. Можливо, пан її за це жорстоко покарав. Але вона, незважаючи на це, врятувала полонених:
Вислухай, Боже, у щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!
Проста українська дівчина Маруся, забувши про себе, героїчно визволила невільників з турецького полону. Тим самим вона заслужила собі вічну пам’ять і вдячність України.