Василь Трош обдурив хлопців, насміхався з них, але вони йому подякували. Чому? 2. Після вивчення повісті «Таємне Товариство боягузів, або засіб від переляку № 9» я зробив (ла) такі висновки…
1. А й дитина ж то вийшла – на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне… Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе.
2. (Мотря) Десь Чіпка у нас буде дуже велике ледащо! – жаліється Оришці: – Йому як що робити, то треба за тиждень загадувати, щоб роздумався…
3. Як підріс Чіпка – став бігати, то вибіжить, було, з двору на вигін та прямо до дітвори так і чеше. Так же й дітвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть…
5. Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлопець рівняв казку до життя, а життя до казки – і само собі міркувало, дивувалося…
6. Чіпка мав добру пам’ять: з неї ніколи не виходила думка, що він “виродок”; він ніколи не забував бабиної ради… Собі на лихо, рядом з добрими думками, у малому серці ворушилося щось недобре, невпокійне… розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку… І росло лихо в його серці – і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони…
Зустрілись дві подруги Настя і Софія. Почали розмовляти. Настя запитала:
- А як ти провела літні канікули?
- Я відпочивала у дитячому таборі. Він розташований у горах Карпатах. Ми побували на цікавих екскурсіях. Там познайомилась із новими людьми, знайшла гарних друзів з інших міст.
- Ти надалі підтримуєш з ними зв'язок?
- Так. Ми спілкуємося по інтернету. А ти де побувала?
- Я була на морі. Доклала чимало зусиль, щоб за декілька днів начитись плавати, відпочинок став ще більш цікавішим. Ми ходили по місту. Зробили багато фотографій. Купили різні сувеніри. Хочеш я подарую тобі один із них?
- Авжеж. Дякую. Я ще не була на морі. Можливо, наступного року я побуваю там.
1. А й дитина ж то вийшла – на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне… Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе.
2. (Мотря) Десь Чіпка у нас буде дуже велике ледащо! – жаліється Оришці: – Йому як що робити, то треба за тиждень загадувати, щоб роздумався…
3. Як підріс Чіпка – став бігати, то вибіжить, було, з двору на вигін та прямо до дітвори так і чеше. Так же й дітвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть…
4.
– Виродок іде! – кричить, забачивши здалеку Чіпку, білоголовий миршавенький хлопчик.
– Запороток! – підхопить інший… – Ходім до його!
5. Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлопець рівняв казку до життя, а життя до казки – і само собі міркувало, дивувалося…
6. Чіпка мав добру пам’ять: з неї ніколи не виходила думка, що він “виродок”; він ніколи не забував бабиної ради… Собі на лихо, рядом з добрими думками, у малому серці ворушилося щось недобре, невпокійне… розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку… І росло лихо в його серці – і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони…
Зустрілись дві подруги Настя і Софія. Почали розмовляти. Настя запитала:
- А як ти провела літні канікули?
- Я відпочивала у дитячому таборі. Він розташований у горах Карпатах. Ми побували на цікавих екскурсіях. Там познайомилась із новими людьми, знайшла гарних друзів з інших міст.
- Ти надалі підтримуєш з ними зв'язок?
- Так. Ми спілкуємося по інтернету. А ти де побувала?
- Я була на морі. Доклала чимало зусиль, щоб за декілька днів начитись плавати, відпочинок став ще більш цікавішим. Ми ходили по місту. Зробили багато фотографій. Купили різні сувеніри. Хочеш я подарую тобі один із них?
- Авжеж. Дякую. Я ще не була на морі. Можливо, наступного року я побуваю там.
- Впевнена, що тобі сподобається.
- Бувай. Мені пора.
- Бувай.