Спілкування і пізнання світу. Словами можна описати події, явища і все, що нас оточує. Це, так звані, технічні характеристики слова. Вони допомагають оформити зв’язну і зрозумілу розмовну мову.
Слово в житті людини відіграє глобальну роль. Ми формуємо фразу з відповідних слів, щоб донести свою думку якомога зрозуміліше і глибше. Завжди потрібно пам’ятати про силу слова.
Воно може як надихнути людину на великі справи, так і повергнути її в смуток і депресію. Добре слово окрилить, грубе – вдарить навідліг. Мудре прислів’я говорить: «Слово не горобець, вилетить – не впіймаєш». Тобто гарненько подумай і все зваж, перш ніж скажеш щось важливе. Наприклад, даси нездійсненну обіцянку або в серцях нахамиш. Адже бездумно кинутих слів не повернеш. Це принесе страждання не тільки слухачу, але і тобі самому. Докори сумління і жаль про сказане буде терзати душу і постійно нагадувати про скривджену або обдурену тобою людину.
Тому слово ти можна вживити,але не з усіма.Для деяких воно може бути образливе.
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
Чи потрібно слово ТИ?
Ми маємо змогу знайомитися з іншими людьми.
Спілкування і пізнання світу. Словами можна описати події, явища і все, що нас оточує. Це, так звані, технічні характеристики слова. Вони допомагають оформити зв’язну і зрозумілу розмовну мову.
Слово в житті людини відіграє глобальну роль. Ми формуємо фразу з відповідних слів, щоб донести свою думку якомога зрозуміліше і глибше. Завжди потрібно пам’ятати про силу слова.
Воно може як надихнути людину на великі справи, так і повергнути її в смуток і депресію. Добре слово окрилить, грубе – вдарить навідліг. Мудре прислів’я говорить: «Слово не горобець, вилетить – не впіймаєш». Тобто гарненько подумай і все зваж, перш ніж скажеш щось важливе. Наприклад, даси нездійсненну обіцянку або в серцях нахамиш. Адже бездумно кинутих слів не повернеш. Це принесе страждання не тільки слухачу, але і тобі самому. Докори сумління і жаль про сказане буде терзати душу і постійно нагадувати про скривджену або обдурену тобою людину.
Тому слово ти можна вживити,але не з усіма.Для деяких воно може бути образливе.
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.