Велосипед для Катрусі
Тієї осені Катрусі купили велосипед. О, скільки щастя! У її старшого братика Дениса давно вже був великий, з рамою. Він часто возив на ній Катруську, коли батьки казали. А по своїй волі катати не хотів. Тож мрією дівчинки був свій, власний велосипед.
Що й казати, Катруська марила цією покупкою.
А тут уже наступного дня батьки привезли новенького, лискучого червоного велосипедика. Ох і щаслива була дівчинка — її мрія здійснилася!
Та тут нагодився братик і геть зіпсував настрій сестрі:
— Малече, ти спочатку навчися їздити на ньому!
— Синку, не ображай сестру, вона навчиться, обов’язково. Ти ж також колись не вмів, а потім навчився. Доню, ходімо вчитися!
Вони вийшли з квартири. Денис — за ними. Катруся вилізла на сидіння, яке тато підкрутив спеціально для неї, стиснула ручками кермо і поглядом тріумфатора обвела всіх навколо. Мовляв, от я сиджу на велосипеді — своєму, власному, а зараз поїду.
Як тільки тато відпустив велосипед, Катруська скрутила кермо і наїхала пряменько на дерево. Коли тато з Денисом добігли до місця пригоди, то знайшли там покарлючений велосипедик і Катрусю, яка сиділа на траві й тільки кліпала очима.
— Тату, відремонтуй, будь ласка, чимшвидше мого велосипедика, а то так ще й літо мине, а я не навчуся їздити, — тихо промовила Катруся.
За день велосипедика було відремонтовано, і Катруся продовжувала падати. Вона набивала синці й здирала лікті та коліна, доки не навчилася тримати кермо у правильному напрямку і не перехилятися набік. Словом, доки не навчилася їздити сама без підтримки.
З того великого дня вона майже не злізала зі свого залізного друга. І до подружок, і до бабусі, й до магазину на ньому їздила. Вона не тямила себе від щастя відтоді, як їй купили велосипед.
Та якось Денис прийшов додому дуже засмучений, бо зламав свого велосипеда — врізався в дерево.
— Не переживай! На моєму їздитимеш — поділимося якось.
Денис аж очі витріщив на сестру від подиву. Але відразу йому стало соромно, що от він колись не хотів катати Катрусю на своєму велосипеді, а тут вона так пропонує йому свій. Денис підійшов до Катруськи, обійняв і вперше в житті зрозумів, що кращого друга, ніж його маленька сестра, у нього немає.
Чи справді Катруся була справжнім другом?
Головний герой — Грицько. У нього немає родини, немає житла, він хворий на невиліковну хворобу (епілепсію). Грицько живе з того, що заробляє грою на гармошці в електричці.
Є в Грицька своя заповітна мрія — потрапити до привокзального саду. Шкода лише, що сад недоступний — за високою огорожею. Може, тому героя й хвилює ця мрія: в уяві гармоніста сад стає бажаним місцем для спочинку втомленої душі.
Одного дня Грицько провідує тяжко хворого друга Микольцьо, у якого заночував. Микольцьо – самотній, але добрий чоловік. Загалом, Грицько та Миикольцьо дуже сході, авторка виділяє їхні доброту, гідність, людяність, здатність співчувати і мріяти. Його друг, розуміє, що скоро помре, вирішує залишити Грицькові своє майно — хату та вірного собаку. Це — кульмінація твору. Однак такий дарунок викликає у Грицька іронічну репакцію: «А мене в будинок престарілих візьмуть! — весело сказав Грицько. — У лікарні сказали. І зараз би прийняли, та роки поки що не вийшли. Або оженюся, га?».
Фінал оповідання — відкритий: Грицько, слухаючи завивання нічної бурі, хвилюється, аби вітер не поламав гілля в саду та не пошкодив хату.
В оповіданні немає великих описів, але їх компенсують яскраві деталі. Внутрішній світ головного героя розкривається і через внутрішні монологи та діалоги, авторську присутність у тексті. Композиційною особливістю твору є його своєрідне обрамлення — образ саду на початку оповідання та наприкінці.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/halyna-pahutiak-potrapyty-v-sad-analiz
Объяснение:
Объяснение:
Український поет з подільщини Микола Федунець народився 1 січня 1944 році в селі Сушівці Білогірського району Хмельницької області. Голова Хмельницької обласної організації НПСУ. Заслужений діяч культури України. Закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Майже двадцять років віддав журналістиці - у редакціях газет : "Життя і слова" , "Подільські вісті", "Ровесник". Творчість представлена поетичними збірками : "Адреса Юності" ; "Душа зернини" ; "Свято роси" ; "Обличчя долі" ; "Проводи журавлів" ;" Розневолення" ; "Подільські акварелі ";"Любові мить"; "Жниво" ; "Вісім струн" ; "Назустріч" ; "Вибране" ; "Неповторне" ; "Наяву" ; "Рай - хвиля" ; "Грані" . Лебединна пісня автора - "Літературна Хмельниччина" - хрестоматія в яку війшли біографії і вибрані твори 63 авторів Поділля . На завершення представимо кілька рядків з його власних творів : "Сходить сонце скупіше гріючи , лист пожовклий вітер зрива. Лиш полям в полі осеніючим , відчуваються ще жнива. Ті зернини важкі , як жолуді . Ті дороги тверді , мов брук. І гарячі , гарячі полудні . Не від сонця - від наших рук . " .