„Вересовий трунок“ Чому старий бровар відмовився розкрити секрет виготовлення трунку?
Чим було зумовлено його рішення попросити смерті для власного сина?​​

Художня лiтература 
- це особлива форма естетичного освоєння свiту, за до якоï кожна 
людина збагачує себе духовно.
Особисто я, вивчаючи лiтературу, розширила уявлення про стародавнi епохи. 
Лiтература навчила мене мрiяти, переживати разом iз персонажами творiв, збагатила 
мою мову, адже мова творiв i усноï народноï творчостi, i 
украïнських письменникiв 
- це зразок, це мовленнєвий орiєнтир.
Украïнський народ має велику культуру i славну iсторiю. Твори 
украïнськоï лiтератури допомагають заглибитись у iсторiю нашоï 
культури, збагнути, як i чим жив наш народ у рiзнi часи i епохи. Зрозумiти душу 
народу, його внутрiшню велич i красу, безмежну любов до Украïни до
поетичнi твори.
У восьмому класi ми вивчали лiричнi пiснi, у яких 
- любов, терпiння, переживання, вiчне почуття кохання. Поетичне слово Тараса 
Шевченка, Iвана Франка, Лесi Украïнки розкриває високi моральнi цiнностi 
нашого народу: чеснiсть, незламнiсть, вiдданiсть. Я була вражена майстернiстю 
Лесi Украïнки i з великим задоволенням прочитала поему "Давня казка". Поема 
до зрозумiти працю поета, зазирнути у майстерню письменника. Я зрозумiла: 
щоб народ знав i пам'ятав твори, автор має намагатися, щоб його слово було, як 
"пiсня i дзвiнким, i гучним", щоб "розходилось свiтом стоголосою луною".

Ось і продзвенів останній дзвінок. Настали довгоочікувані канікули. На канікулах всі кудись їдуть відпочивати. І я також поїхав у село до дідуся з бабусею.Одного чудового ранку дідусь взяв мене косити траву біля лісу. З собою ми взяли глечик молока і скибку хліба. Ще було дуже рано і на траві виблискували краплинки роси. Дідусь косив траву, а я гав як вона рівними рядочками лягає на землю. Раптом дідусь зупинився і покликав мене до себе. Він поклав косу, 
розгорнув руками траву перед собою і я побачив маленьких зайченят.Їх було шестеро. Та раптом вони почали розбігатися в різні боки. Я зловив одного зайченятка, потім другого і запитав в дідуся: «Можна я візьму їх додому?». Але дідусь сказав мені , що їхній дім – це ліс. Вони не зможуть жити в неволі. А ще він мені повідомив, що від них може відмовитися мати, тому що я взяв їх у руки. Я ніжно поклав зайченят на місце. Дідусь оминув заячу домівку і продовжував косити траву. Я здалеку гав за маленькими зайченятами і чекав, що з’явиться їхня мати. Але вона так і не з’явилася. Коли ми повернулися додому, я продовжував думати про зайченят.Наступного ранку дідусь знову пішов косити і коли він повернувся, то повідомив мені радісну звістку. Мати зайченяток була коло них і годувала своїх діточок. Я був дуже задоволений, що все так чудово закінчилося.