Григорій Многогрішний – молодий український інженер-авіатор, нащадок гетьмана Дем’яна Многогрішного (1668-1672), який був засланий до Сибіру на 25 років. Життєвий принцип Многогрішного – “Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи”
родина Сірків – батьки Денис Сірко ба Сірчиха: їх діти Гриць (сміливий, справжній спадкоємець козацького духу) та Наталка (кохана Григорія, чесна, смілива, віддана в коханні, вихована в кращих українських традиціях),
майор НКВС Медвин – «полює» на Григорія, утілення сатанинської сутності сталінського режиму
родина Морозів;
Фійона — жінка легкої поведінки, коханка Медвина;
Проблематика роману «Тигролови»
боротьба добра й зла,
морального вибору;
збереження людяності та виживання в умовах жорсткого тероору
справедливості та кари
волі до життя і цілеспямованості
стосунків людини і природи
родинних взаємин і кохання
вічності вікових традицій.
“Тигролови” символи
потяг-дракон (символ тоталітаризму);
тигр (символ володаря, сили, незламності людського духу).
білена глиняна хата (символ України в тайзі);
потяг-експрес (символ «забезпеченого» нового життя більшовицької верхівки);
Символіка назви роману “Тигролови”
Родина Сірків полює на тигрів.
Тигр – символ тайги.
В умовах тоталітарного режиму людина полює на людину.
“Тигролови” образи
людей: головні герої та українці-переселенці, представники корінного населення Хабаровського краю;
предметів і явищ: предмети українського побуту; ніж, рушниця, потяг, записка, пантування на оленів, утеча.
Сюжет “Тигролови”
Сюжетні лінії:
Пригодницька (життя Григорія Многогрішного);
Сталінські репресії (уривчаста).
Сюжетна канва роману побудована навколо двох постатей — Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина. Їх двобій — це боротьба Людини із світом пітьми і пекла. Автор, як очевидець, змальовує страшні картини знущання над людьми, приниження їх людської гідності, насильства, приреченості на забуття в пеклі концтаборів.
Юнак тікає з ешелону смерті — і в сотень інших арештантів піднімається дух, з’являється надія хоч не на порятунок, а на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця — і рятує дівчину-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю українського роду Сірків із Зеленого Клину — і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчину на небезпеку, — і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємної любові.
Думаю, що з цими словами погодилися б митці епохи бароко. Дійсно, їм не позаздриш: їхні попередники жилий творили у «золоту добу» людства; їхній розквіт назвали Відродженням та й самі імена майстрів не потребують додаткових пояснень – Рафаель, Да Вінчі, Сервантес, Шекспір…
Уявляю собі, як було важко йти послідовникам за ними, адже епоха гуманізму, гармонії і «золотого сечения» вже минула, а їм дістався час набагато суворіший, прагматичніший, не порцеляновий і не срібний – залізний. Вони мали право розгубитися, знітитися, заховатися, бо яскраво запалахкотіли вогнища інквізиції…
Але кращі представники цієї епохи все ж таки створили свю перлину – яскраву, хоч і не ідеальної форми, але справжню, дорогоцінну, а в унікальності її немає підстав сумніватися, бо перевірка часом пройдена. Вони знали, що людина не тільки не є «окрасою Всесвіту», а в її характері є маса суперечностей; що кожного з нас у житті підстерігають провалля і висоти, перемоги і поразки, але… «все ж таки вона крутиться!» і людина повинна перемагати прірви своїх інстинктів і у будь-яких, вкрай несприятливих умовах залишатися людиною.
Григорій Многогрішний – молодий український інженер-авіатор, нащадок гетьмана Дем’яна Многогрішного (1668-1672), який був засланий до Сибіру на 25 років. Життєвий принцип Многогрішного – “Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи”
родина Сірків – батьки Денис Сірко ба Сірчиха: їх діти Гриць (сміливий, справжній спадкоємець козацького духу) та Наталка (кохана Григорія, чесна, смілива, віддана в коханні, вихована в кращих українських традиціях),
майор НКВС Медвин – «полює» на Григорія, утілення сатанинської сутності сталінського режиму
родина Морозів;
Фійона — жінка легкої поведінки, коханка Медвина;
Проблематика роману «Тигролови»
боротьба добра й зла,
морального вибору;
збереження людяності та виживання в умовах жорсткого тероору
справедливості та кари
волі до життя і цілеспямованості
стосунків людини і природи
родинних взаємин і кохання
вічності вікових традицій.
“Тигролови” символи
потяг-дракон (символ тоталітаризму);
тигр (символ володаря, сили, незламності людського духу).
білена глиняна хата (символ України в тайзі);
потяг-експрес (символ «забезпеченого» нового життя більшовицької верхівки);
Символіка назви роману “Тигролови”
Родина Сірків полює на тигрів.
Тигр – символ тайги.
В умовах тоталітарного режиму людина полює на людину.
“Тигролови” образи
людей: головні герої та українці-переселенці, представники корінного населення Хабаровського краю;
природи: тайга, Байкал, Амур; уссурійський тигр, ведмідь, олені, коні; собака Сірків Заливай;
предметів і явищ: предмети українського побуту; ніж, рушниця, потяг, записка, пантування на оленів, утеча.
Сюжет “Тигролови”
Сюжетні лінії:
Пригодницька (життя Григорія Многогрішного);
Сталінські репресії (уривчаста).
Сюжетна канва роману побудована навколо двох постатей — Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина. Їх двобій — це боротьба Людини із світом пітьми і пекла. Автор, як очевидець, змальовує страшні картини знущання над людьми, приниження їх людської гідності, насильства, приреченості на забуття в пеклі концтаборів.
Юнак тікає з ешелону смерті — і в сотень інших арештантів піднімається дух, з’являється надія хоч не на порятунок, а на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця — і рятує дівчину-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю українського роду Сірків із Зеленого Клину — і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчину на небезпеку, — і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємної любові.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/analiz-tigrolovi
Объяснение:
Умирають майстри, залишаючи спогад,
Як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася
Мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
Думаю, що з цими словами погодилися б митці епохи бароко. Дійсно, їм не позаздриш: їхні попередники жилий творили у «золоту добу» людства; їхній розквіт назвали Відродженням та й самі імена майстрів не потребують додаткових пояснень – Рафаель, Да Вінчі, Сервантес, Шекспір…
Уявляю собі, як було важко йти послідовникам за ними, адже епоха гуманізму, гармонії і «золотого сечения» вже минула, а їм дістався час набагато суворіший, прагматичніший, не порцеляновий і не срібний – залізний. Вони мали право розгубитися, знітитися, заховатися, бо яскраво запалахкотіли вогнища інквізиції…
Але кращі представники цієї епохи все ж таки створили свю перлину – яскраву, хоч і не ідеальної форми, але справжню, дорогоцінну, а в унікальності її немає підстав сумніватися, бо перевірка часом пройдена. Вони знали, що людина не тільки не є «окрасою Всесвіту», а в її характері є маса суперечностей; що кожного з нас у житті підстерігають провалля і висоти, перемоги і поразки, але… «все ж таки вона крутиться!» і людина повинна перемагати прірви своїх інстинктів і у будь-яких, вкрай несприятливих умовах залишатися людиною.
Объяснение: