Виконати тестові завдання. 1.Поетові байдуже, де він: а)житиме; б)зможе оселитися; в)перебуватиме в ув’язненні; г)писатиме власні твори.
2.Розмірковуючи над власною долею, Шевченку «однаковісінько», чи його: а)шануватимуть у сусідстві; б)чи хто згадає, чи забуде; в)вважатимуть за революціонера; г)твори матимуть популярність.
3.Поет виріс у неволі: а)на Аралі; б)в Петербурзі; в)між чужими; г)про що він говорить з неабиякою гордістю.
4.Помираючи, Т. Шевченко прагне все: а)із собою забрати; б)залишити у спадок рідному народові; в)своє майно знищити; г)ним написане вивезти за кордон.
5.Україну поет називає: а)приниженою; б)щасливою; в)знесиленою; г)славною.
6.Шевченко хотів, щоб батько з сином: а)молились за Вкраїну; б)захищати рідний край від ворогів; в)оберігали традиції українців; г)допомагали знедоленим.
7.Поетові не байдуже, як Україну «присплять люди»: а)ледачі; б)незграбні; в)злі; г)хитрі та улесливі.
8.Рядок, яким закінчується поезія: а) «Мені однаково, чи буду»; б) «Однаковісінько мені»; в) «Та не однаково мені»; г) «Ох, не однаково мені».
9.Про кого поет у творі зазначає: «Його замучили колись»? а)Самого себе; б)одного з видатних історичних осіб; в)борця за щасливе життя; г)в’язня Сибіру.
10.За жанровою спрямованістю «Мені однаково, чи буду» Шевченка – лірика: а)філософська; б)пейзажна; в)інтимна; г)громадянська.
11.Особливість римування у творі «Мені однаково, чи буду»: а)вільне; б)перехресне; в)кільцеве; г)суміжне.
12.Осмислюючи зміст поезії «Мені однаково, чи буду», з повним правом її можна вважати: а)дипломатичною угодою з майбутнім; б)ораторською промовою; в)полілогом; г)зверненням – попередженням.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.